Після смерті Петра І за підтримки найближчих соратників покійного імператора на чолі з О. Меншиковим та вірних їм гвардійських полків престол перейшов до Катерини І (1725—1727 рр.). Нова імператриця не надто переймалася державними справами, які перебували у віданні осіб, яким вона завдячувала своїм не цілком законним, на думку багатьох представників російської аристократії, царюванням. Саме тому державні реформи, започатковані Петром І, продовжувалися, хоча темп їх значно сповільнився. Монетно-грошове господарство імперії надалі залишалося одним із пріоритетів у діяльності уряду, бо потреба грошей для покриття величезних державних видатків постійно зростала. Оскільки у країні відчувався брак срібла та золота, для казни монетні двори випускали дедалі більше мідної монети — найприбутковішої: з пуда міді карбували монет на 40 рублів. Збільшився і набір мідних номіналів, яких стало п'ять: полушка, копійка, 2 копійки, 5 копійок та 10 копійок. У 1725 p., з урахуванням досвіду скандинавських країн, було вирішено розпочати емісію грошей у вигляді квадратних мідних плит. При цьому збільшувалася монетна стопа: з пуда міді випускали монети на 10 рублів. На монетному дворі у Катеринбурзі карбували 1, 5 та 10 копійок, полуполтину, полтину та рубль. Однак експеримент виявився невдалим — важкі квадратні монети були непрактичними і після смерті Катерини І їх емісію припинено, а самі мідні кліпи викуплено.
Зі срібних номіналів для широкого обігу випускалися гривенники, полуполтини, полтини та рублі. Крім цього, було відкарбовано невелику кількість грошів (2 копійки) та дворублевиків. Гостра нестача монетного срібла, а також жадоба до наживи з боку О. Меншикова стали причиною емісії неякісних гривенників. За три місяці 1726 р. їх проба понижувалася тричі — у травні, червні та липні. При цьому як лігатуру почали використовувати миш'як, що призвело до швидкого їх псування. Нова монета була настільки неякісною, що у 1730-х роках цю так звану меншиковську монету, нарівні з фальшивою, державні каси не приймали.
За царювання Катерини І засади карбування золотої монети не змінилися: обов'язковою залишалася монетна стопа, запроваджена у 1718 р., при якій з фунта золота виготовляли 100 дукатів. Однак у 1725—1727 рр. монет цього номіналу не емітували. Єдиним номіналом, який випускався з золота, були 2 рублі, при цьому через невеликі запаси цього дорогоцінного металу в казні розміри емісії були незначними. Так, у 1726 р. їх було відкарбовано лише 9 156 шт. Срібне та золоте монетне виробництво в цей період велося на Московському та Петербурзькому монетних дворах. При цьому останній, через розташування у столиці, набував дедалі більшої вагомості.
Суттєво не змінився й зовнішній вигляд золотих та великих срібних номіналів. На їх аверсі вміщувався портрет імператриці, а на реверсі — державний герб Російської імперії — двоголовий орел. На аверсі срібних гривенників (10 копійок) бачимо цей же герб, а на реверсі позначення номіналу — десять крапок, дату та місце емісії. Значно зміненим було оформлення мідних монет. Попередній вигляд зберегли лише 5 копійок, натомість, на 1 копійці зобразили герб Москви — св. Георгія у вигляді вершника, який поборює змія.
Після смерті Катерини І новим правителем став малолітній внук Петра І Петро II (1727—1730). Дванадцятирічний імператор проводив час на полюваннях та бенкетах, а реальні важелі управління державними справами перебували в руках Верховної Таємної Ради, яка виконувала регентські функції. На перших порах найбільш впливовою особою залишався всесильний фаворит покійної імператриці князь О. Меншиков. Однак через декілька місяців влада перейшла до аристократичної верхівки, яка прагнула відмовитись від петровських нововведень і повернутись до старих порядків. Саме цим пояснюється перенесення столиці з Санкт-Петербурга до Москви, а також ліквідація низки установ, створених Петром І. Певні зміни відбулися також у справі випуску монет. Вже 1727 р. було закрито Катеринбурзький монетний двір, а наступного року така ж доля спіткала петербурзьку монетарню. Через послаблення уваги уряду до розвитку гірничої справи в країні відчувався брак дорогоцінних металів. Саме тому масштаби емісії срібних рублів та полтин були незначними, хоча якість їх не змінилася. Небагато було виготовлено золотих червінців та дворублевих монет. Натомість, мідні монети, які приносили державній скарбниці найбільші доходи, виготовлялися у великій кількості. Головним номіналом тут продовжували бути п'ятаки, для продукції яких у Москві було відкрито новий монетний двір, переобладнаний з порохового млина на р. Яузі. Крім того, карбувались полушки та копійки. При цьому з пуда міді виготовляли монет на суму 40 рублів.
Після смерті Петра II імператрицею стала донька царя Івана Олексійовича — брата і співправителя Петра І — курляндська герцогиня Анна Іванівна (1730—1740). За її правління відбулося часткове повернення до здобутків петровських реформ, одним із проявів якого стало зміцнення основ самодержавства. Росія знову почала вести активну зовнішню політику. Столицею знову став Санкт-Петербург. Незважаючи на це, суттєво погіршилося фінансове становище держави. Надмірні воєнні видатки, кількарічний неврожай, широкомасштабна корупція, засилля німецьких та курляндських фаворитів імператриці (так звана Біронівщина), відсутність цілеспрямованої політики в розвитку промисловості та торгівлі призвели до надмірного зростання бюджетного дефіциту, який у 1732 р. сягнув величезної на той час суми — 15 млн рублів. За цих умов уряд шукав усе нових джерел прибутків. Вагоме місце серед них посідали доходи від карбування монет. Як і в попередній період, найбільш масштабною залишалася емісія мідних монет. Одним із перших кроків нового уряду стала зміна монетної стопи. З пуда міді почали карбувати монети на суму 10 рублів. Основними номіналами, що випускалися з цього металу, були полушка та денга. Крім цього, монетні двори у Москві та Петербурзі (відновлений у 1738 р.) випустили незначну кількість копійок, грошів (2 копійки) та п'ятаків. Поліпшилась якість срібних та золотих монет. З фунта монетного сплаву, як і раніше, карбували монети на суму 15 рублів 84 копійки, але, згідно з імператорським указом від 22 січня 1731 р., було підвищено його пробу. Петербурзький та Московський монетні двори випускали срібні рублі, полтини, полуполтини та гривенники, а також невелику кількість монет вартістю 1 (1730 р.) та 5 (1740 р.) копійок. Указ від 23 грудня 1730 р. передбачав також поліпшення проби золотих монет. Червінці надалі емітувалися з золота 93-ї золотникової проби. Суттєво не змінилося й оформлення монет.
Наступником Анни Іванівни став її тримісячний племінник Іван Антонович (1740—1741). Після усунення Бірона влада в державі фактично перейшла до рук сановників німецького походження — Остермана, Мініха та батька молодого царя герцога Антона Ульріха. Зайняті двірцевими інтригами, нові правителі не приділяли належної уваги питанням грошової емісії. Монети Івана Антоновича вважаються одними з найрідкісніших. Невелика кількість срібних рублів, полтин, полуполтин та гривенників відразу ж після його усунення була вилучена з обігу. Частіше трапляються мідні полушки, денги та гроші цього періоду. Золотих монет за Івана Антоновича не випускали.
У результаті двірцевого перевороту 25 листопада 1741 р. на російський трон вступила донька Петра І Єлизавета (1741—1762). її воцаріння знаменувало закінчення правління т. зв. "временщиків" і повернення до політики часів Петра І. На перший план державної політики повернулися питання участі Росії в європейській політиці та зміцнення її військової могутності. Переможна війна з Швецією, а згодом участь у Семилітній війні (1756—1762), втручання у внутрішні справи Речі Посполитої призвели до того, що на позицію Російської імперії змушені були зважати всі політичні сили тогочасної Європи. У внутрішній політиці Єлизавета Петрівна продовжувала починання свого батька. Вона відновила петровську систему органів державної влади, знову почали функціонувати Сенат та колегії. Відбувався інтенсивний розвиток товарно-грошових відносин, чому сприяла відміна у 1753 р. внутрішніх митних кордонів та різноманітних місцевих оплат. У країні впродовж 1725—1760 рр. понад вдвічі — з 200 до майже 500— збільшилась кількість мануфактур. З 6,3 млн рублів у 1726 р. до 19,3 млн рублів у 1760 р. зросли обсяги зовнішньоторговельної діяльності імперії. Все це не могло не позначитися на монетно-грошових стосунках. За час правління імператриці Єлизавети основними емісійними центрами залишалися Москва та Петербург. З огляду на необхідність збільшення випуску мідної монети було відкрито монетарні у Катеринбурзі та Сестрорецьку, створювалися монетні двори у Нижньому Новгороді, Воронежі, Оренбургу, Бєлгороді та інших містах, але через смерть імператриці ці починання завершені не були. Під час Семилітньої війни функціонувала також монетарня у Кенігсбергу, яка емітувала монету для прибалтійських провінцій.
Ефективна економічна діяльність уряду дала змогу у 50-х роках стабілізувати ситуацію на грошовому ринку країни, забезпечити достатню кількість готівки, необхідну для повноцінного обігу. Впродовж 1741— 1754 рр. основними мідними номіналами залишалися полушка та денга, яких карбували на суму 10 рублів з пуда міді. Завдяки поліпшенню економічної ситуації у 1755 р. було змінено монетну стопу: з пуда міді випускали монет на суму 8 рублів. Цей крок зменшив надходження до скарбниці, але ринок отримав вартіснішу монету, номінальна вартість якої дедалі більше наближалася до реальної ринкової ціни міді. Основним номіналом, який карбували згідно з новими засадами, була копійка. Зростання воєнних видатків в перші роки Семилітньої війни змусило уряд переглянути засади монетарної політики. Вже у 1757 р. було вдвічі зменшено вартість мідної монети. її почали карбувати на суму 16 рублів з пуда міді. Одночасно було розширено систему номіналів. Окрім полушки, денги та копійки, почали випускати 2 та 5 копійок. У пошуках дешевої монетної сировини уряд звернув свою увагу на старі мідні гармати, які зберігалися в арсеналах. Ця ідея сподобалась імператриці, яка 28 вересня 1756 р. підписала відповідний указ. Всього з цієї сировини було відкарбовано монет на суму 1912 000 рублів.
Невдовзі уряд змушений був знову знизити монетну стопу мідних монет: з 1760 р. їх карбували на суму 32 рублі з пуда. Надалі виготовляли денгу, 1, 2 та 4 копійки, а також гривенники (10 копійок). При цьому часто старі номінали перекарбовувалися на нову монету.
Майже незмінною залишилась якість срібної монети. Лише в 1746 р. дещо поліпшилася проба монет, але одночасно змінилась монетна стопа. Надалі з фунта срібла випускали монет на суму 16 рублів 94 копійки. Як і раніше, срібну монету карбували у Москві та Петербурзі. Розширився набір монетних номіналів: якщо до 1755 р. емітували срібні рублі, полтини, полуполтини та гривенники, то після видання царських указів від 25 травня та 4 липня 1755 р. на ринку з'явилися ще й срібні 5, 15 та 20 копійок.
За правління Єлизавети Петрівни найбільш суттєвих змін зазнали золоті монети. Це проявилось у зростанні масштабів монетної емісії, запровадженні до обігу нових номіналів та зміні метрологічних параметрів золотих монет. До 1749 р. основним номіналом залишався червінець, який випускали з металу 93-і золотникової проби. Згідно з царським указом від 9 липня цього ж року, розпочалась емісія монет вартістю 2 червінці з золота дещо вищої проби— 93% золотника. З 1757 р. для цього використовували сплав 94-ї золотникової проби. Однак найбільш вагома подія відбулась у 1765 р. — на московському та петербурзькому монетних дворах розпочалась емісія монет вартістю 5 та 10 рублів, які отримали назву "півімперіал" та "імперіал". Для них було встановлено 88-му золотникову пробу монетного сплаву. Крім перелічених номіналів, випускали золоті полтини та рублі. Використовувалися вони переважно для двірцевих потреб, зокрема, для гри у карти.
Цікава сторінка історії грошового господарства Російської імперії часів панування Єлизавети Петрівни — розгляд проекту запровадження в обіг, за зразком інших європейських країн, паперових грошей. Його представив у Сенаті в 1744 р. генерал-фельдмаршал Мініх. Однак після розгляду його було відхилено як збитковий для держави.
Основи монетної системи Російської імперії, формування якої загалом було завершене за часів правління Єлизавети Петрівни, з незначними змінами та доповненнями були збережені її наступниками на імператорському троні.
Упродовж першої половини XVIII ст. грошове господарство Лівобережної та Слобідської України дедалі більше інтегрувалося в загальноросій
Російська імперія. Єлизавета І. 10 рублів. Золото. 1755 р.
ський грошовий ринок. Російські срібні копійки та інші монетні номінали, участь яких в обігу в перші десятиріччя була спорадичною, а їх частка в загальній монетній масі незначною, поступово зміцнюють своє становище. Вони витісняють з ринку звичні для населення польсько-литовські та західноєвропейські монети, а лічба грошових сум на рублі та копійки з 30—40-х років стає домінуючою. Разом з тим, за свідченням актових джерел, населення аж до останніх десятиліть XVII ст. використовувало іноземну монету. Особливо це стосувалося земель на прикордонні з Річчю Посполитою. У повсякденному вжитку тут найчастіше використовувалися "чехи" (півтораки), відкарбовані ще за часів Сигізмунда ПІ. Ці монети остаточно вийшли з обігу лише у 1760-х роках. Дещо рідше послуговувалися трояками — шагами, вартість яких відповідала двом російським копійкам, а також шостаками, що коштували по 4 копійки. З великих номіналів писемні джерела згадують про тимфи, курс яких стабілізувався на рівні 16 копійок. На території Гетьманщини кількість цих монет продовжувала залишатися доволі значною. Так, серед документів Генеральної військової канцелярії, що датуються 1763 р., згадується сума 2500 тимфів, які за вартістю дорівнювали 400 рублям. Найдовше на грошовому ринку Гетьманщини функціонували повновартісні західноєвропейські талери, котрі у писемних джерелах згадуються під назвою "єфимки". Курс талера у російських срібних копійках визначався вмістом у них срібла. Так, у 1724 р. він коштував 60 старих допетровських копійок, або 100 монет цього ж номіналу, випущених у 1698—1718 рр. Через зменшення вмісту срібла у російському рублі до 18 г вартість талера з 1760-х встановилася на рівні 1 рубль 25 копійок. Серед різновидів монет цього типу найчастіше виділялися "крижові" — патагони іспанських Нідерландів та "леви" — голландські левендаальдери. На грошовому ринку Лівобережжя талерна монета перебувала аж до кінця XVIII ст.
Тривалий час населення Лівобережної України використовувало також золоті монети іноземного карбування. Стандартні дукати (вагою бл. 3,48 г), як правило, фігурують під назвою "червоні золоті". Натомість, "дукатами" називали кількакратні "червоні золоті" — 2, 5, 10 тощо. Ціна червоного золотого у 1720—1730 рр. становила 2 російських рублі. Згодом через зменшення вартості рубля вона почала зростати і у 60-х роках стабілізувалася на рівні 2 рублі 50 копійок.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Нумізматика» автора Шуст Р.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Грошове господарство українських земель у складі Російської імперії (XVІІІ — початок XX ст.)“ на сторінці 1. Приємного читання.
