Усвідомлюючи необхідність зміни грошової системи і використовуючи певну політичну й економічну стабілізацію в державі" уряд Австрійської імперії в середині 1850-х років розпочав підготовку до проведення грошової реформи. При цьому він сподівався на зближення з німецькими державами. Певною мірою це було продовженням традицій, зароджених у середині XVIII ст., коли було закладено основи конвенційної монетної системи. Наступними кроками у цьому напрямі було створення у 1815 р. Німецького Союзу, частина членів якого тяжіли до Австрії, яка намагалася не допустити домінування у ньому Пруссії. Важливу роль у пропагуванні монетних реформ виконував утворений у 1833 р. Митний Союз, який об'єднав 18 німецьких держав. Його завдання полягало у підготовці до політичного та економічного об'єднання Німеччини шляхом ліквідації митних бар'єрів та уніфікації монетних систем. Провідну роль у цьому Союзі прагнула відігравати Пруссія. У 1837 р. низка держав Південної Німеччини — членів Митного Союзу — уклали нову монетну конвенцію. У наступному році Пруссія підписала з ними Дрезденську конвенцію, згідно з якою два прусських талери мали відповідати трьом південно-німецьким гульденам. Дана конвенція була побудована на засадах срібного монометалізму — грошової системи, за якої основним мірилом вартості та законним засобом платежу було срібло.
Намагаючись посилити свій вплив на німецькі держави, австрійський уряд ще в 1853 р. запропонував Пруссії укласти митний договір з Австрією і запровадити на території обох держав єдину грошову одиницю на засадах золотого монометалізму. Однак прусський уряд відмовився від запропонованих пропозицій, наполягаючи на визнанні срібла основним валютним металом. Австрійський міністр фінансів барон фон Баумгартнер не погоджувався з цим, висуваючи при цьому економічні аргументи. Така позиція міністра не узгоджувалася з політичними планами імперії, що спричинило заміну його палким прихильником ідеї німецького єднання фон Бруком. У 1856 р. за його ініціативою у Відні відбувся австро-німецький монетний конгрес, на якому було вироблено засади майбутнього монетного союзу. 24 січня 1857 р. підписано віденську монетну конвенцію між Австрією і державами Німецького Митного Союзу, яка стосувалася, передовсім, уніфікації валютних систем. На її основі в обіг запроваджувалася так звана союзна монета (Vereinsmunze). Основним її номіналом був союзний талер (Vereinstaler). Дану конвенцію не ратифікувала низка північнонімецьких держав — Гольштейн, Мекленбург та вільні ганзейські міста: Бремен, Гамбург та Любек. Новою спільною монетно-ваговою одиницею, замість кьольнської марки, став так званий важкий митний фунт (Zollpfund) вагою 500 г. З цієї кількості срібного монетного сплаву 900-ї проби карбували ЗО союзних талерів, що дорівнювали 45 австрійським гульденам. Вага кожного союзного талера становила 18,518 г, у тому числі 16,666 г чистого срібла. Впродовж 1857—1867 рр. на монетних дворах у Відні, Кремниці, Празі, Карлсбурзі, а також у Мілані та Венеції було відкарбовано понад 30 млн шт. союзних талерів. Крім цього, у 1865— 1867 рр. на віденській монетарні виготовили 25 725 шт. подвійних союзних талерів.
Для потреб міжнародної торгівлі і здійснення міждержавних платежів випускалися спеціальні золоті торгові монети — золоті крони та півкрони. Золота крона важила 11,111 г золота 900-ї проби. Цих монет було відкарбовано небагато — 796 тис. півкрон та 27 тис. крон. На внутрішньому грошовому ринку крони оцінювалися по 12 флоринів 6 крейцерів, а півкрони — 6 флоринів 33 крейцери. Крім того, Австрія зберегла за собою право карбувати так звані талери Марії Терезії, або левантійські талери, які використовувалися для потреб східної торгівлі. їх метрологічні показники дорівнювали конвенційній монетній стопі 1753 р. і оцінювалися по 2 флорини 10 крейцерів.
Подальшим кроком у проведенні грошової реформи стала зміна внутрішньої монетної системи Австрійської імперії. Замість віденської валюти, яка функціонувала з 1816 р., імператорським патентом від 19 вересня 1857 р. було запроваджено австрійську валюту (Oesterreichiscfie Wahrung). її основним номіналом став флорин (гульден) австрійської валюти, що поділявся на 100 нових крейцерів. У Галичині населення продовжувало називати цю грошову одиницю золотим ринським. Одночасно встановлювався обмінний курс старої та нової валют: 1 гульден монетами, в ід карбованими за конвенційною монетною стопою, обмінювався на 1,05 гульдена австрійської валюти, а 1 гульден віденської валюти мав дорівнювати 0,42 гульдена австрійської валюти. Згідно з імператорським патентом, з 1 грудня 1858 р. нова валюта стала єдиним законним засобом платежу.
Одночасно з запровадженням у країні системи срібного монометалізму і проведенням внутрішньої грошової реформи було змінено й структуру монетних номіналів. З 19 вересня 1857 р. на монетних дворах у Відні, Кремниці, Карлсбурзі та Венеції, а з наступного року й у Мілані розпочалася емісія нових гульденів, які випускалися зі срібла 900-ї проби вагою 12,35 г (11,11 чистого срібла). З 1868 р. карбування цих монет в австрійській частині монархії було зосереджене лише на Віденському монетному
Австрійська імперія. Франц Иосиф І. 1 крона. Золото. 1858 р.
дворі. З 1859 р. розпочалося виробництво двофлоринових монет. Повновартісними (курентними) монетами вважалися також чвертьфлорини, що карбувалися зі срібла 520-ї проби (вага 5,34 г, у тому числі 2,77 г чистого срібла). Розмінними номіналами були білонні 5 (1,33 г срібла 375-ї проби) та 10 (2 г срібла 500-ї проби) нові крейцери.
Зазнали змін і метрологічні показники емісії мідних монет. З віденського центнера міді (50 кг) карбували монет на суму 160 гульденів австрійської валюти. З 1858 р. на всіх монетних дворах імперії карбувалися мідні монети номіналом 1 та 5/10 нового крейцера, а з 21 жовтня 1860 р. в обіг було введено ще й 4 крейцери. Обсяги монетного карбування були доволі значними. За підрахунками О. Огуя, у 1857— 1867 рр. виготовлено близько 100 млн штук монет номіналом 5/10 крейцера, близько 1361 млн штук однокрейцерівок, близько 43,7 млн штук чотирикрейцерівок, близько 7937 тис. штук п'ятикрейцерівок, близько 4700 тис. штук десятикрейцерівок, близько 200 млн чвертьфлоринів, близько 48 млн флоринів та близько 1 млн штук двофлоринових монет. Крім загальноімперських емісій, до 1862 р. випускались також монети для італійських провінцій Австрії. У Мілані та Венеції карбували з міді 1, 3, 5,10 та 15 чентезімі, а згодом — 5/10 та 1 нове сольдо. Зі срібла випускали 1/2 та 1 ліру, 1/2 (3 ліри) та 1 скудо, а із золота — 1/2 соврано (20 лір) вартістю 6% гульдена та соврано (40 лір). Ці північно італійські емісії потрапляли на грошовий ринок західноукраїнських земель спорадично. Незважаючи на значні обсяги монетного карбування, в країні надалі відчувався брак дзвінкої монети. Станом на 1868 р., на одного жителя монархії, яка тоді налічувала майже 35 млн населення, припадало монет на суму 7,2 флорина, чого було явно недостатньо.
Одним із головних завдань грошової реформи 1857 р. була уніфікація монетно-грошової системи Австрійської імперії. З 1 вересня 1858 р. ново-запроваджена австрійська валюта була оголошена єдиною законною на всій території імперії. Для полегшення обміну різноманітних монет попереднього карбування на нову монету цісарським патентом від 27 квітня 1858 р. встановлювалося співвідношення між ними. Так, 2 гульдени конвенційної монети (К. М.) обмінювалися на 2 гульдени 10 крейцерів австрійської валюти (А. В.), З крейцери К. М. — на 5 крейцерів А. В., 6 крейцерів емісії 1848 та 1849 рр. — на 10 крейцерів А. В., 1 крейцер 1851 р. — на 1,5 крейцера А. В. тощо. Міністерство фінансів від 12 серпня 1858 р. оприлюднило офіційний перелік монет, які залишалися законними засобами обігу. Він містив як монети нового австрійського карбування, так і монет
Австро-Угорщина. Франц Иосиф І. Гульден. Срібло. 1872 р.
ну продукцію союзних держав. Тимчасово, до завершення обмінної операції, дозволялось використання монет попередніх австрійських емісій.
Одночасно проводився обмін паперових грошових знаків. При цьому з квітня по жовтень 1858 р. 250 гульденів віденської валюти дорівнювали 100 гульденам конвенційною монетою. Були встановлені терміни вилучення з обігу банкнот різних номіналів та емісій. Так, знаки номіналом 1000 гульденів K.M. обмінювалися до ЗО червня 1858 р., 50 та 100 гульденів — до 31 серпня 1858 р., 10 гульденів — до 31 жовтня того ж року. На практиці ці терміни часто продовжувалися. Так, 10-гульденові купюри на Буковині обмінювалися до березня 1860 р. З 1 листопада 1858 р. Привілейований Національний Банк Австрії розпочав емісію банкнот номіналом 10, 100 та 1000 гульденів австрійської валюти. Ще раніше, з 1 січня цього ж року, в обігу з'явилися банкноти номіналом 1, 10, 100 та 1000 гульденів. Ці паперові грошові знаки на третину були забезпечені срібною та золотою монетою.
Перші кроки грошової реформи мали позитивні наслідки. Уряду вдалося скоротити дефіцит державного бюджету, суттєво зменшити кількість паперових грошових знаків в обігу. Впродовж ЗО серпня 1858 р. — 29 квітня 1859 р. тривав вільний обмін банкнот на золоту та срібну монету. Однак уже початок війни 1859 р. з П'ємонтом та Францією завдав нищівного удару по грошово-фінансовій системі Австрійської імперії. З обігу знову почала зникати повновартісна монета, для покриття воєнних видатків уряд вдався до емісії паперових грошових знаків. Особливо гостро відчувався брак дрібної розмінної монети вартістю 5 та 10 крейцерів. Через це Міністерство фінансів отримало дозвіл випустити призабуті вже паперові розмінні знаки вартістю 10 крейцерів на суму 12 млн 378 тис. гульденів. З 1 травня 1859 р. розпочалася емісія купюр вартістю 5, 10 та 100 гульденів. Становище австрійських фінансів ще більше погіршилось внаслідок невдалої війни з Пруссією 1866 р. Значно зросло ажіо при обміні банкнот на дзвінку монету: у 1867 р. воно перевищило 30% і на цьому рівні утримувалось ще декілька років. На ринку перебували монети на суму 13,8 млн гульденів австрійської валюти та паперових грошей на 499,8 млн гульденів. Дефіцит державного бюджету знову почав зростати і у 1867 р. наблизився до суми 60 млн гульденів. Для його ліквідації уряд узяв позику банкнотами на суму 60 млн гульденів та векселями на суму 30 млн гульденів. Значну частину цих грошей було використано для сплати воєнних репарацій Пруссії.
Не витримав випробувань і Монетний союз з німецькими державами, з якого Австрія вийшла після поразки у війні 1866 р. Певна альтернатива для австрійської фінансово-грошової політики виникла після переговорів з Францією та іншими країнами — членами Латинського монетного союзу. Створений наприкінці 1865 р., цей союз об'єднував Францію, Бельгію,
Італію та Швейцарію, а з 1869 р. — і Грецію. Всі вони зобов'язалися запровадити систему біметалізму при співвідношенні золота до срібла як 1:15,5. Основна грошова одиниця союзу — французький франк масою б г (4,5 г чистого срібла). Після тривалих консультацій Австро-Угорщина запровадила окремі засади монетного господарства, прийняті в країнах Латинського монетного союзу. У 1870 р. серед правлячої еліти монархії посилилось переконання у необхідності запровадження в країні системи золотого монометалізму. З цією метою розпочалося карбування золотих монет номіналом 4 та 8 флоринів, що метрологічно дорівнювали французьким 10- та 20-франковим монетам. Дана емісія, що велася у двох версіях — австрійській та угорській — продовжувалася до 1892 р.
Утворення у 1867 р. дуалістичної Австро-Угорської імперії внесло певні зміни в організацію монетно-грошового господарства країни. Згідно з досягнутими домовленостями, на території імперії запроваджувались єдині засади монетної справи, у тому числі єдина монетна стопа. Разом з тим банкноти та монети отримали нове графічне оформлення: монети, котрі карбувалися для австрійської частини монархії, містили зображення двоголового орла та легенди латинською мовою. На угорських монетах вміщувався герб Угорського королівства або корона св. Іштвана, а легенди на них виконувалися угорською мовою. Згідно з законом від 1 липня 1868 p., монетні двори імперії випускали торгові монети зі золота (1 та 4 дукати) та срібла (талери Марії Терезії), а також обігові — 1/4,1 та 2 гульдени, 5/10, 1, 10 та 20 крейцерів. Одночасно в країні проводилась політика централізації монетної емісії. З 1868 р. на землях австрійської частини монархії функціонував лише Віденський монетний двір, а в угорських землях — Кремніцький та Карсбурзький (закритий у 1871 p.). Відтоді і аж до розпаду Австро-Угорщини її монету карбували лише у Відні та Кремніці.
Метрологічні параметри монет дуалістичної монархії в основному дорівнювали монетній стопі 1857 р. Зміни стосувалися лише монет номіналом 10 та 20 крейцерів, які у значних обсягах випускалися у 1868—1872 pp. Згідно з законом від 29 серпня 1870 p., з обігу було вилучено монети номіналом 6 крейцерів, відкарбовані у 1848 та 1849 pp. їх було прирівняно до 10 нових крейцерів, які через це отримали назву "пгустки". Упродовж 1867—1891 pp. монетні двори імперії виготовили мідної та срібної монети на суму не менше 350 млн флоринів, з них близько 267 млн становили однофлоринові монети. Значними були й обсяги карбування золотих монет. Окрім традиційних одно- та чотиридукатових монет, зростала частка монет номінальною вартістю 4 та 8 флоринів. Разом з тим знач
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Нумізматика» автора Шуст Р.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Грошова система Австрійської (Австро-Угорської) імперії в епоху срібного та золотого монометалізму“ на сторінці 1. Приємного читання.
