Монетний ринок Галичини, Буковини та Закарпаття в умовах австрійського панування (друга половина XVIII — перша половина XIX ст.)
У другій половині XVIII ст. на політичній карті Європи відбулися значні зміни. Внаслідок наростання кризових явищ у всіх ділянках політичного та соціально-економічного життя Речі Посполитої, які почали проявлятися ще з середини попереднього століття, перестала існувати ця колись могутня польсько-литовсько-руська поліетнічна федеративна держава. Величезні території, які входили до її складу, були поділені поміж сусідами — Росією, Австрією та Пруссією. Внаслідок трьох поділів Польщі (1772, 1793, 1796) більшість українських земель— Київщина, Брацлавщина, Поділля та Волинь — була включена до складу Російської імперії, а західноукраїнські землі— Руське та Белзьке воєводства— у 1772 р. потрапили під панування австрійських Габсбургів. Ще раніше (з XVI ст.) вони разом з іншими землями Угорського королівства заволоділи Закарпаттям, а в 1774 р. до складу Австрії відійшла також Буковина. До 1849 р. Галичина та Буковина перебували у складі однієї з австрійських провінцій — Королівства Галичини та Лодомерії (згодом Буковину було виділено в окремий коронний край). Закарпаття входило до складу угорської частини монархії Габсбургів і було ізольованим від решти західноукраїнських земель.
Основи грошової системи, яка утвердилась у володіннях австрійських Габсбургів, були закладені ще у XVI—XVII ст. У 1690 р. у м. Ляйпціг (Саксонія) кілька південнонімецьких держав уклали монетну угоду, яка визначала монетну стопу та співвідношення між монетними номіналами. Однак збільшення фінансових видатків для покриття дефіциту державного бюджету під час війни за так звану австрійську спадщину, які перевищили 260 млн гульденів, змусили Австрію у 1747 р. вийти з лейпцігської монетної угоди і провести грошову реформу, ініціатором якої виступив граф Фрідріх Вільгельм фон Гаугвітц. 7 жовтня 1750 р. було видано новий монетний статут, який регламентував карбування монет в австрійських володіннях. Основною грошовою одиницею було встановлено "рейнський флорин" (нім. Rheinisch Florin — r.fl; польськ. zloty reiiski; укр. золотий ринський). Передбачалась емісія 10 талерів або 20 гульденів з кьольнської вагової марки срібла (233,8123 г). У 1753 р. цю монетну стопу запровадила також Баварія, яка уклала з Австрією монетну конвенцію. З 1760 р. до неї приєдналась низка держав південно-західної Німеччини, а в 1765 р. — Річ Посполита. Надалі конвенційний талер складався з двох гульденів, кожен з яких містив 60 крейцерів, 480 пфенігів чи 960 гелерів. Два конвенційних талери дорівнювали золотому дукату, який містив 3,44 г чистого золота. На монетних дворах карбували переважно одно- та чотиридукатівки. Із золотих номіналів випускали також соверени, які відповідали трьом дукатам. В обігу перебували монети вартістю 1/2, 1, 2 та 4 соверени.
Основною срібною обіговою монетою Австрії був гульден, який містив 11,693 г чистого срібла. Крім цього, монетні двори у різних частинах обширних габсбурзьких володінь емітували талери вагою 28,14 г (23,387 г чистого срібла), 1/4 талера (5,847 г чистого срібла), 20 крейцерів — 1/3 гульдена (3,898 г чистого срібла), 17 крейцерів (3,313 г чистого срібла), 10 крейцерів (1,949 г чистого срібла), 7 крейцерів (1,364 г чистого срібла), 5 крейцерів (0,975 г чистого срібла), 3 крейцери — гріш (0,585 г чистого срібла), ½ крейцера — полтура (0,234 г чистого срібла) та 1 крейцер (0,156 г чистого срібла). Крім конвенційних талерів, в обігу перебували так звані кроненталери, які містили 25,58 г чистого срібла, а їх вартість було визначено на 2Уг гульдена. Випускались також 1/2 та 1/4 кроненталера. При цьому номінали від талера до 1/4 талера вважалися повновартісними (ку-рентними) монетами, а всі інші — розмінними. Зауважимо, що в угорській частині монархії срібний гульден дорівнював 100 денаріям або 40 полтурам (1 полтура = 2½ угорського денарія).
Постійні потреби уряду у значних грошових коштах спонукали його до збільшення обсягів карбування мідної монети. її випуск регламентувався імператорським патентом 1760 р. З міді випускали монету номіналом 1, 3/4 (грешль), 1/2 та 1/4 крейцера. Для угорських земель карбували також полтуру. З 1765 р. мідна монета стала основним розмінним засобом обігу. Тоді ж було вилучено найдрібніші срібні монетні номінали. Виробництво мідної монети було значно дешевшим, ніж емісія срібних номіналів. Прибуток уряду становила різниця між номінальною вартістю монети та затратами на її виготовлення. Метрологічні показники австрійських мідних монет виявилися доволі високими. Прагнучи збільшити розмір прибутків, отримуваних від карбування монет, уряд у 1779 р. провів редукцію їх ваги на третину. У 1784 р. монети, випущені за старою стопою, були вилучені з обігу.
У другій половині XVIII ст. на території габсбурзьких володінь функціонувало 20 монетарень. Окремі з них, наприклад, віденська чи кремніцька, працювали майже безперервно, інші — мантуанська чи смольницька — діяли періодично. Оформлення більшості номіналів було однотипним. На аверсі - зображення імператора чи
його співправителя, на реверсі — державний герб, номінал, дата та місце карбування. Інколи на реверсі срібних | монет бачимо мотто (девіз) даного пра- ' вителя. Легенди монет, за винятком номіналу, виконані латинською мовою. За часів панування Марії Терезії (1740—1780) та її чоловіка Франца І (1745—1765) на одній половині монетної емісії вміщувався портрет імператриці, на другій — імператора. Після смерті Франца І ця пропорція зазнала змін. На одній третині надалі містився портрет Марії Терезії, на другій — її старшого сина та співправителя Йосифа II (1765—1790), на третій— портрет покійного імператора з незмінним датуванням "1765" (дата смерті імператора). Реальну дату емісії монет вказували почерговим розміщенням на них літер латинського алфавіту.
Неможливість покриття повновартісною монетою всезростаючих видатків при значному дефіциті державного бюджету змусила уряд запровадити в обіг паперові грошові знаки. Ініціатором цього був граф Людвіг фон Цінцендорф, який запропонував, замість звичних примусових позик, випустити державні облігації, які мали без обмежень прийматися при здійсненні державних платежів. Емісію цих грошових знаків — банківських записок, які отримали назву банкоцетлі (Ваnсо-Zettel/'Banknoten), здійснював Віденський міський банк. Перша масова емісія банкоцетлів відбулася 1 липня 1762 р. на загальну суму 12 млн гульденів. її здійснено купюрами, номінальна вартість яких становила 5 та 100 гульденів. Згодом на ринку з'явилися нові емісії цих грошових знаків: у 1771 р. — на суму 6,7 млн гульденів, у 1784 р. — на суму 20 млн гульденів, у 1796 р. — на суму 35 млн гульденів. Одночасно розширювався асортимент номіналів. На ринку з'явилися купюри вартістю 10, 25, 50, 500 та 1000 гульденів. При здійсненні платежів до державних кас дозволялося 50 % суми сплачувати банкоцетлями, а другу половину — монетами. При проведенні банківських операцій 1 /3 суми можна було сплачувати паперовими грошовими знаками. Банкоцетлі, кількість яких чітко регулювалася, на перших порах без обмежень обмінювалися на срібну монету. Для цього було створено так званий габсбурзько-лотаринзький фонд Франца І, кошти
Австрійська імперія. Марія Терезія. Талер. Срібло. 1776 р.
якого використовувалися для вилучення з обігу і знищення надмірної кількості паперових купюр. Сфера обігу банкоцетлів дедалі більше розширювалася: якщо спочатку їх приймали лише у Відні, то з часом державні каси у всіх провінціях імперії. У 1785 р. банкоцетлі ввійшли в обіг на території Трансільванії та Галичини і Лодомерії. У головних містах цих провінцій — Германштадті (нині м. Сібіу в Румунії) та Львові були створені пункти обміну паперових грошей на металеві.
З огляду на зростання грошових видатків, особливо воєнних (лише впродовж 1795— 1802 pp. кількість паперових грошових знаків з 35 млн гульденів зросла до 337 млн гульденів), і збільшення дефіциту державного бюджету імперії, що в 1811 р. перевищив 1 млрд гульденів, який уряд намагався погасити надмірною емісією банкоцетлів, вони дедалі більше знецінювалися. Курс гульдена банкоцетлями перестав бути паритетним гульдену срібною чи мідною монетою. Якщо у 1799 р. лаж (надбавка при обміні банкоцетлів на дзвінку монету) становив лише 8 %, у 1802 р. — 22 %, у 1809 р. — 196 %, то в 1811 р. за 100 гульденів конвенційною монетою давали вже 833 гульдени банкоцетлями. Гостра нестача срібної монети спричинила емісію паперових грошових знаків номіналом 1 та 2 гульдени, які з'явилися на ринку у 1800 р., а в 1805 р. — ще дрібніших купюр вартістю 3, 6 та 15 крейцерів.
Після входження Галичини до складу Австрії тут було проведено обмін польської монети на австрійську. При цьому польський злотий, відкарбований після грошової реформи Станіслава Августа Понятовського 1766 p., був прирівняний до 15 австрійських крейцерів, а польський мідний гріш — до трьох півкрейцерів. Для полегшення обмінної операції австрійські власті у 1774 р. відкарбували на монетному дворі у м. Смольнік (нині Словаччина) значну кількість мідних шилінгів, які мали відповідати польським шелягам. На їх аверсі було зображено герб Королівства Галичини та Лодомерії, на реверсі — позначення номіналу, дати та місця карбування. З цією ж метою впродовж 1775—1777 pp. на Віденському монетному дворі випускалися срібні монети номіналом 15 та ЗО крейцерів. З віденської марки срібла (280,006 г) карбували 96 штук 15-крейцерівок або 48 штук 30-крейцерівок. На аверсі цих монет вміщено погруддя імпе
Австрія. Банкоцетль. 10 гульденів. 1800 р.
ратриці Марії Терезії та її титулатура, до якої включено титул "GALICIAE LODOMERIAE REGINA" (королева Галичини та Лодомерії). Аверс монет цього типу містить увінчаний королівською короною гербовий щит з гербами Королівства Галичини та Лодомерії, номінал, дату емісії та продовження титулатури імператриці. Емісія цих перехідних монет, покликаних полегшити обмін польської монети на австрійську, виконала своє значення, і патентом імператора Иосифа II від 26 квітня 1787 р. обіг польської монети на території Галичини та Буковини було заборонено.
Ще одна емісія регіональних монет, призначених для грошового ринку Галичини, була здійснена у 1794 р. Для потреб австрійського військового корпусу, який розміщувався в Галичині, куди скеровувався на придушення польського національно-визвольного повстання під керівництвом Тадеуша Косцюшко, Віденський монетний двір від карбу вав мідні монети номінальною вартістю 1 та 3 польських гроші, а також пробну серію срібних монет вартістю 6 польських грошів. Курс цих монет було встановлено на рівні 1/2, VA та 3 австрійських крейцери.
Крім загальноавстрійських емісій та регіональних випусків, здійснених для Королівства Галичини та Лодомерії, на грошовому ринку цієї провінції перебували локальні монети інших габсбурзьких володінь. Насамперед, угорські (обол, денар та полтура) та чеські (грешль) монети, сольдо Герца та Градіски, ломбардсько-венеціанські (кратні та фракції чентезімі, кваттріно, сольдо, скудо, ліри, соверена) та австро-нідерландські (ліард, кронталер, соверен) емісії. Регіональні випуски, крім номіналів, що метрологічно дорівнювали загальноімперським випускам, мали засвідчувати певну самостійність тих чи інших провінцій, забезпечувати потреби регіонального грошового господарства в ході їх поетапного входження до загальноавстрійського фінансового господарства.
Відразу ж після входження Галичини та Буковини до складу Австрії були прийняті імператорські патенти, які регулювали правила обігу та визначали ринковий курс різноманітних монет, що використовувалися населенням цих провінцій. Патент від 14 січня 1775 р. та аналогічні документи, видані у наступні роки, свідчили, що у 1770—80-х роках в імперії паралельно використовувалися загальнодержавні та регіональні австрійські випуски, а також польські, російські, турецькі та інші монети. З іноземних випусків найбільш поширеними були талери численних німецьких держав, насамперед, конвенційні баварські талери Максиміліана Иосифа та Карла Теодора. Нідерландські талери (альбертусталери, патагони, рійксдаальдери тощо) оцінювалися по 2 гульдени 3 крейцери, російські рублі першої половини XVIII ст. — по 1 гульдену 45 крейцерів, а монети цього ж номіналу, відкарбовані за часів панування Катерини II, — по 1 гульдену ЗО крейцерів. Вартість турецьких курушів (левенталерів) було встановлено на рівні 1 флорина 20 крейцерів, а рагузьких ректорталерів — 1 флорина 24 крейцерів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Нумізматика» автора Шуст Р.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 7. ГРОШОВИЙ ОБІГ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVIII — НА ПОЧАТКУ XX ст.“ на сторінці 1. Приємного читання.
