У перших десятиліттях XVI ст. панівними на грошовому ринку українських земель залишалися монети, відкарбовані на монетних дворах Польщі та Литви. Найбільш ранніми серед них були коронні півгроші та денарії
Владислава II Ягелло (1386—1434), хоча трапляються руські та львівські півгроші цього правителя. Рідкісними у грошовому обігу були дрібні монети Владислава III Варненчика (1434— 1444)— денарії. У монетних скарбах наявні лише поодинокі їх екземпляри. Про інтенсивність емісійної діяльності Казимира IV Ягеллончика (1440— 1492 — великий князь литовський, 1447—1492 — польський король) свідчить той факт, що карбовані ним на краківському монетному дворі коронні півгроші та денарії часто використовувались населенням західноукраїнських земель, натомість, його гданські, торунські та ельблонзькі соліди, через неінтегрованість цього
номіналу до польської монетної системи, присутні тут вкрай рідко. Значно більшою в обігу була частка монетної продукції Яна І Ольбрахта (коронні півгроші та денарії) та Олександра Ягеллончика (коронні півгроші, литовські півгроші та денарії). Серед польських номіналів переважали коронні півгроші початків правління Сигізмунда І.
Владислав II Ягелло (1386—1434). Півгріш. Срібло
Олександр Ягеллончик (1501—1506). Денарій. Срібло
Після грошової реформи 1526—1528 рр. значно збільшився перелік монетних номіналів, що обслуговували грошовий ринок. Вперше з часів Казимира III на коронних монетних дворах розпочалася емісія грошів. Ці монети, особливо торунського, гданського та краківського і, рідше, ельбловзького карбування, швидко поширились серед населення заходу України і надовго стали тут одним із найбільш популярних номіналів. Тоді ж у повсякденному обігу з'явилися нові розмінні монети — соліди (шеляги). Більш вартісні номінали — трояки та шостаки, виготовлені в результаті грошової реформи, становили незначну частку в обсязі загальної монетної маси.
На українських землях, що входили до складу Великого князівства Литовського, в обігу перебували переважно півгроші та денарії (пенязі), відкарбовані на віленському монетному дворі за часів Олександра Ягеллончика та Сигізмунда І. Згодом певного поширення набули гроші (1585— 1536). Завдяки високій якості та значним масштабам карбування монети литовського виробництва швидко стали популярними серед населення. Однак різний вміст срібла в однотипних польських та литовських номіналах створював певні труднощі при проведенні фінансових та торговельних операцій. Писемні джерела, як правило, розрізняють ці види монет. Так, в актових записах львівського магістрату за 1522 р. занотовано суму "83 злотих у монеті литовській і 170 злотих — у польській".
Монетна продукція віденської монетарні епохи Сигізмунда II Августа, яка метрологічно не відрізнялася від попередніх емісій, посіла значне місце на грошовому ринку українських земель. Крім звичних пенязів та півгрошів, з'явилися і почали широко використовуватися вартісніші номінали — дводенарії, гроші (карбовані за литовською та польською монетною стопою), трояки та чвораки. Тим часом оболи (1/2 пенязя), дво-гроші, шостаки значного поширення не набули. Не занотовано й використання контрмаркованих неаполітанських талерів та півталерів Карла V та Філіппа II, а також півкопків (талерів) та чвертькопків (півталерів) Сигізмунда II Августа. Із золотих монет цього правителя поширення набули лише дукати — про це свідчить їх наявність у скарбі з с Богданівна Тернопільської області. Інші номінали — португали (10 дукатів), тридукати, дводукати та чвертьдукати — карбувалися мізерними тиражами і в повсякденному вжитку не використовувалися.
Продукція монетних дворів Речі Посполитої останньої чверті XVI ст. в українських письмових матеріалах та нумізматичних джерелах відображена не усіма емітованими номіналами. Найчастіше трапляються коронні, литовські та ризькі шеляги, гроші та трояки Стефана Баторія і Сигізмунда III.
Упродовж XVI — першої половини XVII ст. дедалі помітніше місце на грошовому ринку українських земель посідає іноземна монета. На початку цього періоду найбільш звичними для населення були празькі гроші, які домінували на ринку в попередньому столітті. У актових джерелах вони найчастіше згадуються як чеські, або "плаські", гроші. На той час масове завезення цих монет припинилося, і вони почали відігравати дедалі скромнішу роль у грошовому обігу.
Розвиток торговельних зв'язків українських земель з Сілезією спричинив поширення карбованої там монети. Першими тут з'явилися глоговські гроші Сигізмунда Ягеллончика та свідніцькі півгроші Людовіка II. У 40-х роках XVI ст. поширюються лєгніцько-бжезькі гроші герцога Фрідріха II (1495—1547) та кюстрінські гроші герцога Йоганна (1535—1571). Монетна продукція Герцогства Пруссія представлена лише грошами та незначною кількістю шелягів, карбованих за правління Альбрехта Бранденбурзького (1525—1568). Інші номінали цього правителя — денарії, трояки та шостаки — в українських скарбах не виявлені. Загалом у XVI ст. надходження німецьких монет на українські землі залишилося незначним. Вагомою, натомість, була частка угорської монети. Денарії, що становили 1/100 угорського флорина, карбувалися зі срібла приблизно 500-і проби вагою 0,59 г (0,29 г чистого срібла). Упродовж тривалого часу девальвація цього номіналу була незначною, що зробило її популярною не лише в Угорщині, а й у сусідніх країнах. Саме завдяки цьому денарії масово поширились на Закарпатті, галицьких землях, Буковині та Поділлі, рідше — на решті українських земель. В актових матеріалах угорські денарії найчастіше згадуються як "бани". Після 1574 р. курс цих монет на грошовому ринку українських земель було зафіксовано на рівні коронного соліда.
Новим явищем для грошового обігу українських земель стало значне поширення монет Московської держави. Це стало можливим після проведення у 1534 р. Оленою Глинською (матір'ю малолітнього Великого князя Івана IV) грошової реформи, яка уніфікувала російську монетну систему. До того ареалом поширення продукції московського та інших удільних монетних дворів була переважно Чернігово-Сіверщина. Впорядкування грошової системи, основними номіналами якої стали копійка і її фракції денга (1/2 копійки) та полушка (1/4 копійки), сприяло поширенню зі середини XVI ст. російської монети на решті українських земель. Недолік московських номіналів — їх невеликі метрологічні параметри: вага копійки становила 0,68 г високопробного срібла. У складі монетних скарбів наявні переважно копійки, меншою мірою — денги та полушки. У писемних джерелах російські номінали, як правило, фігурують під назвою "денги". Виходячи з вмісту чистого срібла, копійка наприкінці XVI ст. дорівнювала половині польського гроша.
У грошовому обігу південних та південно-західних земель України функціонувала й незначна кількість монет турецького карбування. Основний номінал турецької монетної системи — срібний акче (від грецького "аспрон" — білий) вагою близько 1,2 г — вперше було відкарбовано у 1328 р. за часів султана Урхана. Згодом вміст чистого срібла в акче постійно зменшувався. За свідченням джерел, ці монети обслуговували здебільшого східну торгівлю і найчастіше використовувалися купцями. Так, 1543 р. у Львові відбувся судовий процес між турецьким купцем Мехметом Чадісі та львівським вірменином Миколаєм Муратовичем, які оспорювали суму 68 300 аспр. Наприкінці XVI ст. курс турецького акче (у документах фігурує також як "аспр" або "аспр турецький") дорівнював половині польського гроша.
Найвартіснішими монетними номіналами на грошовому ринку українських земель були талери та дукати. Хоча масова емісія монет талерного типу розпочалася у першій чверті XVI ст., на західні терени України в значних обсягах вони почали надходити лише в середині століття. В актових книгах Львівського магістрату ці монети вперше згадуються у 1549 р. Тоді їх вартість становила 33 польських гроші. У наступні роки талери, які у великих кількостях завозили з Чехії та Німеччини, стали одними з найбільш популярних на Україні монет. Значною мірою вони стали засобом нагромадження скарбів не лише представниками шляхти чи заможного купецтва, а й селянами та міщанством. За свідченням архівних документів, у 1584 р. львів'янка Каспрова залишила своїм спадкоємцям "700 старих талерів", а багатий купець Гануш Генле у 1595 р. був власником близько 1000 таких монет. Серед них найбільший відсоток становили монети угорського, саксонського карбування, а також монетарень, розташованих в обширних володіннях іспанських Габсбургів. Особливо значною була частка талерів, виготовлених у Бургундії та Нідерландах.
Після прийняття імператором Фердинандом І у 1559 р. аугебурзької монетної ординації у німецьких державах розпочалося виготовлення срібних гульденів, або рейхсгульдинерів (1 гульден дорівнював 60 крейцерам). При вазі 24,62 г в ньому містилося 22,91 г чистого срібла. На Україні ці монети називали "злотовими талерами", що було пов'язано з їх вартістю: 1 гульден дорівнював ЗО польським грошам. Злотові талери широко використовувалися при проведенні торговельних операцій з країнами Сходу.
Ще одним видом монети, які використовувалися переважно у східній торгівлі, були голландські левендаальдери (так звані левки, або левкові талери). їх назва походить від вміщеного на них зображення лева. Емісія левендаальдерів розпочалась у 1575 р. Карбувалися вони зі срібла 750-ї проби вагою 27,68 г (20,76 г чистого срібла). На українські землі левки потрапляли переважно через Гданськ — один з найбільших центрів балтійської торгівлі. Часто львівські купці, переважно вірменського походження, спеціально їздили туди за цими монетами, які згодом відправляли у Туреччину, отримуючи за це значні прибутки. Так, у 1592 р. купець Павло Глушкович, їдучи до Константинополя, взяв з собою 5560 левкових талерів вартістю по 30 польських грошів. В процесі грошового обігу, крім цілих талерів, широко використовувались їх фракції — пів- та чверть-талери. Останні у письмових джерелах нерідко згадуються як орти.
Крім повновартісних срібних монет, на українському грошовому ринку впродовж XVI ст. часто використовувалися золоті номінали, зокрема, як засіб нагромадження скарбів. Як і в попередньому столітті, дукати в актових матеріалах фігурують як "червоні злоті", "золоті флорини", "злоті в золоті", "угорські золоті". Золоті монети угорського карбування, як і раніше, становили значну частку монетного імпорту і були популярними серед населення. Так, у скарбі з с. Богданівна Зборівського району Тернопільської області серед 150 різноманітних дукатів було 39 угорських флоринів, відкарбованих за часів Владислава І, Матьяша Корвіна, Людовіка II та Фердинанда І. Крім них, у цьому скарбі містилося 66 дукатів сілезького карбування, а також дукати, виготовлені на монетних дворах Чехії, Нижньої Австрії, Каринтії та інших володінь австрійських Габсбургів. Був тут і рідкісний литовський дукат 1547 р. Сигізмунда П Августа, а також вісім гданських дукатів цього ж правителя.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Нумізматика» автора Шуст Р.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Структура грошового ринку на українських землях у XVI — першій половині XVII ст.“ на сторінці 1. Приємного читання.
