СЛОВНИК НУМІЗМАТИЧНИХ ТЕРМІНІВ ТА ПОНЯТЬ

Нумізматика

АБРЕВІАТУРА НА МОНЕТІ — скорочене позначення у легендах монет номіналу, географічних назв, титулатури, місцезнаходження монетних дворів тощо. З метою економії місця на монетному кружку абревіатури на монетах, особливо епохи античності та середньовіччя, надзвичайно складні та чисельні, й для їх роз-шифрування слід користуватися спеціальними словниками (напр., Rentzmann Wilhelm. Numismatisches Legenden Lexicon des Mittelalters und der Neuzeit. 2 B. Berlin, 1865—1866).

АВЕРС (лam. adversus — звернений до...; фр. avers: англ. obverse; нім. hauptseite, Vorderseite) — лицевий бік монети або медалі. Аверс античних монет відображав релігійно-правові уявлення людей того часу і тому на ньому найчастіше вміщувались зображення голови божества, шанованого у певному місті, а також емблема цього міста (напр., черепаха на о. Єгіна, Пегас — ум. Коріиф, бджілка — ум. Ефес). В епоху еллінізму на аверсі, як правило, вміщувався портрет правителя держави. На ранніх римських денаріях аверсом було зображення богині Роми, але вже наприкінці II ст. до н. е. з'явилась велика кількість монет з різними зображеннями на лицевому боці. Зате на золотих, срібних та мідних монетах імператорської епохи вже постійно вміщувався портрет імператора (першим портретом на римській монеті було зображення Гая Юлія Цезаря). Аверсом середньовічних монет та монет нового часу прийнято вважати той бік монети, зміст штемпельної легенди якої визначає правові підстави її карбування, тобто містить ім'я, портрет або символ (емблему, герб) монетного сеньйора, від імені якого вона була випущена. На аверсі європейських монет новітнього часу звичайно міститься символ республіки (або її герб), якщо держава має республіканський устрій, або портрет правителя, коли це монархія. Однак найчастіше на аверсі сучасних монет бачимо герб держави, а на зворотному боці — номінал.

АВСТРІЙСЬКА ВАЛЮТА (нім. Oesterreichische Wahrung) — валюта Австрійської (з 1867 р. — Австро-Угорської) імперії 1858—1892 рр. У 1857 р. Австрія уклала з нім. державами монетну конвенцію, на підставі якої було уніфіковано їх валюти (1 гульден за конвенційною стопою 1753 р. почав дорівнювати 1 гульдену 5 крейцерам нової валюти). В основу карбування монет замість кельнської марки було покладено митний фунт (Zollpfund = 500 г), з якого карбувались у Австрії 45 гульденів, а в нім. державах — 80 талерів. Австр. гульден, який раніше поділявся на 60 крейцерів, з 1857 р. почав ділитися на 100 крейцерів, названих новими крейцерами (Neukreuzer). Для спрощення взаємних розрахунків у торгівлі між договірними сторонами карбувались срібні союзний талер (Vereinstaler) та подвійний союзний талер (Zwei Vereinstaler) з металу 900-ї проби, які за вартістю дорівнювали відповідно 1,5 і 3 австр. гульденам. Крім того, карбувалися союзні торгові золоті монети — крони (Krone) та півкрони (Halbe krone), відповідно по 60 і 100 штук із фунта чистого золота (1 крона = 10 г золота). Австрія залишила за собою право карбувати талери Марії Терезії (т.зв. левантійські талери) і дукати за конвенційною монетною стопою 1753 р. Після війни з Пруссією Австрія 1866 р. вийшла з монетної конвенції. Основною грошовою одиницею Австро-Угорщини відтоді став гульден (флорин, угор. форинт). Для обігу в середині імперії карбувались монети номінальною вартістю 2 і 1 гульден (900-ї проби), 1/4 гульдена (520-ї проби), розмінні срібні монети (на суму 50 гульденів із фунта срібла) номінальною вартістю 10 і 5 нових крейцерів (згодом карбували також 20 крейцерів) і мідні 1 та 6/10 крейцера, а згодом і 4 крейцери (на суму 160 крейцерів із фунта міді). Нова валюта була названа австрійською (Oesterreichische Wahrung) і а 1 вересня 1858 р. запроваджувалась на всій території імперії. На основі нової австрійської валюти випускались нові банкноти. Період австрійської валюти тривав до 1892 p., коли в Австро-Угорській імперії було запроваджено золоту коропову валюту.

АЖІО (італ. aggio) — перевищення біржовим (ринковим) курсом цінних паперів (векселів, акцій, облігацій, сертифікатів) або грошових знаків їх номінальної вартості. Надр., якщо акція номінальною вартістю 10 доларів продається на біржі за 12 доларів, тоді ажіо становить 20 %.

АЛТИН, АЛТИННИК — старовинна рос. грошово-лічильна одиниця. У другій половині XVII—XVIII ст. — назва монети. Термін "алтин" походить від татар, слова "алти" (шість) і виник на північно-східних землях Русі одночасно з появою в обігу монети денги в останні десятиріччя XIV ст. Як одиниця грошової лічби алтин дорівнював 6 денгам. Можливо, поява алтина була пов'язана зі сплатою данини золотоординським ханам. У розрахунках з ними алтин міг виконувати роль проміжної одиниці при переведенні грошових сум з рос. грошової системи, що містила зародки десяткової, на татар. — дванадцяткову. Хоч алтин не вкладався в систему рубля, на який йшло 200 денг (33 алтини і 2 денги становили рубль), зате 3 рублі містили 100 алтинів (600 денг), що давало змогу користуватися алтином при грошових розрахунках. З 1534 p., коли в Московській державі було запроваджено в обіг нову загальнодержавну монету— копійку, яка була вдвічі важча від денги, на алтин йшло 3 копійки. Як монета алтин (алтинник) був уперше відкарбоваиий з міді за царя Олексія Михайловича (1645—1676) 1654 р. За Петра І (1682—1725) карбування алтинів велося зі срібла 1704,1711— 1714 та 1718 pp. Згодом, у 40-х роках XIX ст., алтин відродився у вигляді мідної монети номінальною вартістю З копійки. Монета вартістю 15 копійок карбувалася у незначній кількості 1760, 1762, 1763 pp., а з 1764 р. її випускали масовим тиражем для потреб грошового обігу. У народі цей номінал мав назву "п'ятналтинний" ("п'ятиалтинник").

АЛЬБЕРТУСТАЛЕР — срібна монета талерного типу, яку 1612 р. розпочали карбувати в ісп. Нідерландах. Назва походить від імені намісників цієї провінції Іспанського королівства— Альберта та Ізабелли (1599—1621). Номінальна вартість 48 стюверів. Альбертусталер містив 24,65 г чистого срібла, що на 1,33 г менше, ніж талер імперський. На одному боці монети вміщено зображення скісного бургундського (андріївського) хреста, а також імена намісників із зазначенням їх титулу (на пізніших емісіях вміщено імена і титули королів Іспанії). На зворотному боці — зображення іспанського гербового щита, увінчаного короною, навколо корови— Орден Золотого Руна і легенда, що е продовженням титулу намісників Нідерландів чи королів Іспанії. Частина емісій альбертусталер не мають дат карбування.

АЛЬ-МАРКО — система карбування монет, за якої з вагової одиниці монетного металу монетний двір випускав точно визначену кількість монет, не дотримуючись при цьому принципу, щоб кожна монета точно становила відповідну частину вагової одиниці. Після виробництва монет важили не кожну монету, а певну їх кількість, що відповідала встановленій монетній стопі. Напр., з одного рим. фунта срібла в роки панування імператора Нерона (54—68) карбувались 96 денарів. У випадку перевищення маси обпилювався гурт монет. Дотримання принципу аль марко призводило до того, що в обігу перебували екземпляри одного номіналу, але з різною масою. Таке становище використовували спекулянти, вилучаючи з обігу найважчі, а отже, найповноцінніші екземпляри монет і переплавляючи їх. В історії карбування монет цей принцип застосовували в часи стародавності та середньовіччя, особливо під час емісії розмінних, маловартісних номіналів.

АНЕПІГРАФНА МОНЕТА— 1) монета із зображенням, але без жодних написів (відсутня легенда); 2) усі монети без написів, починаючи від часу їх появи і до V ст. до н. е. До анепіграфних монет належать також середньовічні брактеати ХІІ—XV ст., на яких є лише зображення (гербовий щит або фігури), і монети з так званими псевдолегендами (легенда з окремих букв і знаків, що не мала жодного значення та змісту). Часто псевдолегенди зустрічаються на монетах, карбованих варварськими племенами (кельтами, германцями та ін.) як наслідування античних емісій.

АУРЕУС (лат. aureus — золотий) — золота рим. монета, яку масовим тиражем почав карбувати Гай Юлій Цезар після переможних військових походів. Більш ранні золоті монети Римської республіки випускались нерегулярно, найчастіше з нагоди тріумфів чи для обслуговування війська. Перші ауреуси були відкарбовані бл. 395 р. до в. е. Аж до часів Цезаря ці монети становили 1/30 рим. фунта (лібри) і важили 10,9 г золота. Систематичне карбування ауреусів розпочалося в роки панування імператора Августа (ЗО р. до я. в. — 14 р. н. о.), чим було утверджено в Римі систему біметалізму. Тоді ауреус став 1/40 рим. фунта (лібри) і мав масу 8,19 г. 1 ауреус = 25 деиаріям (срібло) = 100 сестерціям (латунь) = 200 дупондіям (латунь) = 400 асам (мідь). За часів імператора Нерона (54—68 pp. н. е.) ауреус став 1/45 рим. фунта (лібри), його маса знизилась до 7,27 г чистого золота. За правління Каракалли (211 —217) ауреус став 1/50 рим. фунта (лібри) — 6,54 Г золота. Наступне погіршення ауреуса відбулося за Діоклетіана (284—306), коли він став 1/70, а згодом 1/60 фунта (лібри) — маса бл. 5,5 г золота. Внаслідок грошової реформи імператора Костянтина І Великого (306—337) замість ауреуса основною золотою монетою Римської імперії став солід. Карбування ауреусів у незначній кількості продовжувалося аж до падіння Західної Римської імперії (470). На реверсі ауреуеів імператорської епохи, як правило, вміщувався портрет імператора (інколи члена імператорської родини), навколо якого — його ім'я та титули.

На реверсі вміщувались пояснювальні написи, які часто стосувались зображення аверса або були його продовженням. Тут же поміщались персоніфіковано зображені події та поняття, навколо яких — їх пояснення й девізи (напр., libertas — свобода; concordia — згода та ін.). Крім цілого ауреуса, рідше карбувалися золоті монети номіналом 1/2 та 1/8 ауреуса. Золоті рим. монети рідко потрапляли на територію укр. земель, зате часто зустрічаються т.зв. варварські наслідування цим монетам. Подекуди знаходять також золоті рим. медальйони, що дає підставу стверджувати про контакти вождів місцевих племен, племінної знаті з представниками рим. адміністрації.

АХТЕВІТІГ (нім. Achtenvintig — 28) — нідерл. срібна монета талерного типу номінальною вартістю 28 стюверів, карбування якої розпочалося на початку XVII ст. У Фрізії ахтевітіги карбувалися у 1601,1602,1614—1666,1683—1691 pp. Маса їх становила 17,3 г чистого срібла, проба — 0,765, вміст чистого металу — 18,23 г. У провінції Оверіссейль упродовж 1685 1689 pp. у Німвегені — протягом 1685—1690 pp., у Давентері— в 1617, 1619, 1621, 1684—1692 pp., у Кампені — в 1616,1618,1619,1628,1680—1686 pp. та Цволле — у 1619—1621,1626, 1679—1686 рр. маса цих монет становила 19,5 г срібла, проба— 0,673, вміст чистого срібла— 13,12 г. З меншим вмістом срібла ахтевітіги випускалися з 1680 р. у різних містах і провінціях Нідерландів, що спричинило розлад на грошовому ринку країни. На аверсі ахтевітігів вміщувався герб провінції або міста, інколи увінчаний короною, над якою — дата емісії. Внизу— цифра 28. Навколо кругова легенда подібного змісту: "FLOR ARG CIVIT IMP DAVENT" — флорин срібний імперського міста Давентер. На реверсі ахтевітігів вміщувався імперський орел з цифрою 28 на грудях або без неї, навколо якого — кругова легенда з іменем та титулами імператора Священної Римської імперії. Крім ахтевітігів у Фрізії (1601, 1604, 1684—1686) та Давентері (1618) карбували монети номінальною вартістю 1/2 ахтевітіга. Ахтевітіги широко використовувались у міжнародній торгівлі, особливо з країнами Східної Європи, Балканського півострова та араб. Сходу і Середземномор'я. Часто у різних володіннях карбувались наслідування ахтевітігів. Ахтевітіги були широко розповсюджені на укр. землях, про що свідчать часті знахідки їх у складі монетних скарбів. У актових джерелах XVII— XVIII ст. ці монети фігурують під назвою "злотових" (вартістю в польських злотих), "легких" талерів.

БАНКОЦЕТЛІ (нім. Bankozettel) — назва перших австр. паперових грошей, номінал яких позначався у гульденах. Випускались Віденським міським банком починаючи з 1762 р. без примусового курсу і обмінювались на срібну монету. За допомогою банкоцетлів уряд імператриці Марії Терезії (1740—1780) намагався зменшити дефіцит державного бюджету. Перша емісія на суму 12 млн гульденів була випущена номіналами 5,10, 25, 50 та 100 гульденів. Наступні випуски (1771, 1784 та 1796) були доповнені банкоцетлями номінальною вартістю 500 та 1000 гульденів. З 1800 р. випускались також банкоцетлі номіналом 1 та 2 гульдени. Випуск великої кількості банкоцетлів (всього їх було випущено на суму 1060 млн гульденів) призвів до знецінення цих грошових знаків. Особливо активним цей процес став у роки воєн Австрії з Наполеоном. Так, 1810 p. 1 срібний гульден = 13 гульденам у банкоцетлях. У 1811 р. уряд Австрійської імперії провів девальвацію банкоцетлів, внаслідок чого їх вартість було зменшено до 1/5 номінальної вартості, і вони були замінені паперовими грішми — викупними (або обмінними) білетами віденської валюти за курсом 5:1, тобто за 100 гульденів банкоцетлів виплачували 20 гульденів новими знаками.

БІЛОННА МОНЕТА (фр. billon — низькопробне срібло) — неповноцінна срібна монета, в якій дорогоцінний метал становить меншу частину, а більшу — лігатура (переважно мідь).

БІМЕТАЛІЗМ (лат. bі — два + metallum ~ метал) — 1) одночасне використання в монетній справі двох благородних металів — золота та срібла; 2) грошова система, за якою два валютних метали є законними і рівноправними засобами платежу. Така система вимагає законодавчого встановлення обмінного курсу між обома металами і визнання його як постійного. У своєрідній формі біметалізм використовувався у стародавній Персії (VI—IV pp. до н. е.), в грецьк. державах елліністичної епохи, у імператорському Римі, Візантійській імперії та країнах араб. Сходу. Впродовж XV—XIX ст. існувало дві різновидності біметалізму: а) система паралельної валюти, за якої золоті та срібні монети в обігу оцінювалися стихійно, за ринковою вартістю вміщеного в них металу; б) система подвійного обігу (подвійної валюти), за якої вартісне співвідношення монет з обох металів регламентувалося державою при збереженні вільного карбування золотих та срібних монет. Для XVI—XVIII ст. характерним був перший різновид біметалізму, для XIX ст. — другий. Система паралельного обігу золотих та срібних монет була дуже невигідною. Співвідношення між металами постійно змінювалося у зв'язку з коливаннями світових та регіональних цін на золото та срібло. Негативно впливало на співвідношення і погіршення якості срібної монети. Спроби законодавчого встановлення цінових співвідношень не давали бажаних результатів, тому що два дорогоцінних метали одночасно були мірилом вартості, а це суперечило природі грошей як єдиного загального еквівалента. Економічний розвиток країн світу, зростання видобутку золота, знецінення срібла примусили їх наприкінці XIX ст. перейти до золотого монометалізму.

БОНИ - паперові грошові знаки, інколи з гарантованим обміном на загальнодержавні банкноти, що випускаються банками, сільськими громадами і міськими магістратами, фінансовими установами, фабриками, а також приватними особами. В минулому бони емітувалися головно через нестачу розмінної державної монети. Основною ознакою приватних грошей є добровільність їх обігу та використання у певних регіонах. Внаслідок нестачі дрібної срібної монети бони 1848— 1851 pp. з'явилися у Галичині. Під час Першої світової війни (1914—1918) бони під різними назвами (перекази, касові асигнації, бони замінні, здавальна монета та ін.) у широких масштабах емітувалися на укр. землях. Особливо багато їх було у Галичині, на Волині та Поділлі.

БОРАТИНКА (польськ. boratynka) — народна назва мідних монет (солідів або шелягів), карбованих різними монетними дворами Речі Посполитої 1659— 1666 pp. У письмових документах другої половини XVII ст. боратинки згадуються як "boratynczaki”, "szelagi boratynczyki”, "moneta boratiniana". Першими польськ. мідними монетами XVII ст. були соліди (шеляги), що карбувалися на монетних дворах у Всхові та Бидгощі 1650 р. і мали масу бл. 2,6 г. Чотири мідних соліди тоді дорівнювали одному срібному грошу. У 1659—1666 рр. карбування значно легших мідних солідів було відновлено за проектом італійця Тіта Лівія Боратіні (1617—1681), від прізвища якого і походить народна назва цих монет. Коронні, тобто польськ., боратинки масою бл. 1,35 г карбувались на монетних дворах у Кракові (1663), Уяздові (1659—1666). Литовські (для Великого князівства Литовського) боратинки емітувалися у містах Вільно (1665, 1666), Ковно (Каунас) (1665, 1666), Мальборк (1666). До 1667 р. було відкарбовано близько 2 млрд мідних боратинок, що було однією з причин наростання інфляційних процесів на землях Польсько-Литовської держави. Боратинки мали примусовий курс обігу. Вони були прирівняні за курсом до білонного соліда — три монети за один срібний гріш, а 90 монет — за один польськ. злотий (1 польськ. злотий = 30 срібним грошам). Коронні (польськ.) та лит. боратинки відрізнялись зображеннями та легендами на реверсі. Аверс боратинок був однаковим — портрет короля і напис: "Ян Казимир король" (лат. мовою). Боратинки були першими польськими кредитними монетами, реальна вартість яких становила лише 15 % номінальної. Вони були випущені з метою поповнення грошових засобів держави і покриття державних боргів. Запланована на початку сума: по 1 млн злотих для Польщі і Литви — до кінця 1666 р. значно перевищила 10 млн польських злотих, не рахуючи значної кількості фальшивих монет (т.зв. клепачів), що карбувалися як в середині країни, так і поза її межами. Внаслідок цього курс боратинок впав значно нижче примусового. Напр., якщо за дукат платили 6,5, а за талер — 3,5 польських злотих срібною розмінною монетою, то мідними боратинками — відповідно 9 і 5 злотих. Боратинки разом з тимфами, заповнивши грошовий ринок Речі Посполитої, призвели до повного розладу грошового господарства і всієї економіки держави. Через нестачу повновартісної розмінної монети вони продовжували домінувати у грошовому обігу (лат. moneta currens) аж до другої половини XVIII ст. За стопою боратинки у Польщі з 1762 р. було налагоджено карбування мідних монет. Боратинки були вилучені з грошового обігу лише 1766 р. за короля Станіслава Августа Понятовського. На початку XVIII ст. ціна дуката становила вже 18, а талера — 8 польських злотих боратинками або тимфами. У Польщі, Литві та Білорусі зустрічається велика кількість монетних скарбів, що складаються виключно з боратинок, а на укр. землях, за винятком західних областей, — вони нотуються рідко.

ВАЛЬЦВЕРК — верстат для карбування монет. Уперше був використаний 1550 р. на монетному дворі у м. Швебіш-Халле (Тироль). Складався з двох валів, з'єднаних зубчатими колесами таким чином, що при обертанні вали дотикались одними і тими ж місцями. На вали наносили штемпельні зображення аверса та реверса (від 4 до 19 штемпельних пар), які відкарбовувались на пропущеному між валами металевому листі. Після цього монети вирізали. Ознакою карбування монет методом вальцверк є незначна вигнутість монети у вигляді літери S, або не цілком правильна кругла форма зображення. Вальцверк використовувався на монетних дворах європейських країн до кінця XVIII ст. (в Австрії — до 1765 p., Пруссії — до кінця XVIII ст.).

ГУРТ (англ. edge, фр. tranche, нім. Kante, Rand) — бічна поверхня монети, її ребро, що відповідно оформляється з метою запобігання навмисного ЇЇ пошкодження. Особливістю гурту частини рим. монет є його зубчата форма. На монетах античного періоду та епохи середньовіччя гурт звичайно не оформлявся. Лише в нові часи йому часто надавалася форма орнаменту чи насічки, напр., у другій половині ХVIIIст. гурт рублів Рос. імперії мав форму косої насічки. З 1798 р. на гурт цих монет почали позначати пробу, з 1810 р. — лігатурну масу монети, а з 1886 р. — вміст у ній чистого срібла, ініціали монетних майстрів, інколи символи окремих монетних дворів. З початку XIX ст. на гурт, замість опуклих літер, почали карбувати втиснення. Характер гурту часто є критерієм стану збереження монети, її оригінальності.

ДЕВАЛЬВАЦІЯ (пізньолат. devalvatio) — один з методів грошової реформи. Девальвація — офіційне зменшення вмісту чистого дорогоцінного металу (золота) у грошовій одиниці або зниження офіційного курсу валюти певної країни відносно золота, срібла чи іноземної валюти. Девальвація часто використовувалась для стабілізації валюти і, звичайно, її супроводжувало відновлення вільного обміну банкнот на золото чи срібло. Така девальвація відома у двох формах: 1) відкрита, за якої паперові гроші обмінювались на металеві за більш низьким курсом, напр., під час грошової реформи в Росії 1839—1843 рр. знецінені асигнації обмінювались за курсом 3 рублі 50 копійок за 1 срібний рубль, тобто за 1 рубль асигнаціями їх власники одержували лише бл. 29 копійок сріблом; 2) прихована, коли обмін паперових грошей на повноцінні проводиться згідно з номіналом, але з одночасним зменшенням золотого вмісту грошової одиниці, напр., суть грошової реформи 1897 р. в Росії полягала в тому, що кредитні білети обмінювались на золоті монети згідно з номінальною вартістю, тобто рубль за рубль, але при цьому золотий вміст рубля було зменшено на 1/3 — з 1,161 г до 0,774 г чистого золота. Після світової економічної кризи 1929—1933 pp. девальвацію вже не супроводжувало відновлення обміну паперових грошей на золото. Після другої світової війни 1939—1945 pp. девальвація у більшості країн проводилась неодноразово. Перша девальвація, проведена 1949 р. одночасно у 87 країнах, полягала не у безпосередньому зменшенні золотого вмісту національних валют, а в пониженні їх курсу щодо долара США. В результаті курс валют цих країн знизився на 12—30 %. Загострення валютної кризи у 1971 — 1973 pp. було причиною девальвації основної резервної валюти світу — долара США. У 1971 р. (офіційно у 1972 р.) долар було девальвовано на 7,89 %, а у 1978 р. — ще на 10 %, що призвело до девальвації валют більшості економічно розвинутих країн та ревальвації окремих валют. Часто девальвація використовується з метою поліпшення платіжного балансу країни шляхом створення сприятливих умов для експорту товарів. При збереженні рівня цін у середині країни, товари, що вивозяться за кордон, стають дешевшими для іноземних покупців. Відбувається це внаслідок зміни курсу валют. Позитивні наслідки девальвації утримуються, як правило, від кількох до кільканадцяти місяців.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Нумізматика» автора Шуст Р.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СЛОВНИК НУМІЗМАТИЧНИХ ТЕРМІНІВ ТА ПОНЯТЬ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Розділ 1. ПОЧАТКИ ОБІГУ ТА КАРБУВАННЯ МОНЕТ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ. ГРОШОВЕ ГОСПОДАРСТВО АНТИЧНОЇ ЕПОХИ

  • Монетна справа та грошове господарство Ольвії

  • Монетна справа Тіри

  • Монетне карбування Керкинітиди та Ніконію

  • Грошовий обіг та монетна справа Херсонесу

  • Особливості монетного господарства полісів Боспорського царства

  • Поширення римської монети на українських землях

  • Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ РЕГУЛЯРНОГО ГРОШОВОГО ОБІГУ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У ПЕРІОД ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТКУ КИЇВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Монетне карбування на території Київської держави у X—XI ст.

  • Виникнення та розвиток монетно-грошової системи Київської Русі

  • "Безмонетний період" в історії грошового обігу Київської Русі (кінець XI — початок XIV ст.)

  • Розділ 3. ФОРМУВАННЯ МОНЕТНИХ СИСТЕМ ТА ОСОБЛИВОСТІ ГРОШОВОГО ОБІГУ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У СКЛАДІ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ (XIV—XVIII СТ.)

  • Функціонування Львівського монетного двору у другій половині XIV — на початку XV ст.

  • Монетне карбування у Київському, Новгород-Сіверському та Подільському удільних князівствах у складі Великого князівства Литовського в XIV ст.

  • Розділ 4. РОЗВИТОК ГРОШОВОГО ГОСПОДАРСТВА НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У XVI — ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII ст.

  • Розбудова грошово-монетного господарства Речі Посполитої в останній чверті XVI — першій половині XVII ст.

  • Структура грошового ринку на українських землях у XVI — першій половині XVII ст.

  • Розділ 5. НАРОСТАННЯ КРИЗОВИХ ЯВИЩ У ГРОШОВОМУ ГОСПОДАРСТВІ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII—XVIII ст.

  • Особливості розвитку грошового ринку Правобережної України у другій половині XVII—XVIII ст.

  • Розділ 6. ОСОБЛИВОСТІ ЕВОЛЮЦІЇ ГРОШОВОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У СКЛАДІ МОСКОВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ (ДРУГА ПОЛОВИНА XVII — ПОЧАТОК XX ст.)

  • Грошова реформа Петра І та її вплив на грошове господарство українських земель

  • Грошове господарство українських земель у складі Російської імперії (XVІІІ — початок XX ст.)

  • Розділ 7. ГРОШОВИЙ ОБІГ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVIII — НА ПОЧАТКУ XX ст.

  • Грошова система Австрійської (Австро-Угорської) імперії в епоху срібного та золотого монометалізму

  • Розділ 8. РОЗБУДОВА МОНЕТНО-ГРОШОВОГО ГОСПОДАРСТВА В РОКИ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1917—1921 pp.)

  • Становлення української національної грошової системи в період Центральної Ради

  • Розбудова фінансово-грошової системи та емісійна політика України періоду Гетьманату Павла Скоропадського

  • Грошове господарство України за часів Директорії УНР

  • Становлення фінансової системи та грошового обігу Західноукраїнської Народної Республіки

  • Грошова політика уряду радянської України

  • Обіг недержавних грошових знаків на Україні у 1914—1918 рр.

  • Розділ 9. ГРОШОВЕ ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ МІЖ СВІТОВИМИ ВІЙНАМИ (1921—1939 рр.)

  • Формування та розвиток монетно-грошових стосунків на Західній Україні

  • Грошове господарство на Закарпатті у міжвоєнне двадцятиріччя

  • Грошовий обіг на Буковині у 1918—1940 рр.

  • Розділ 10. ГРОШОВИЙ ОБІГ НА УКРАЇНІ В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ТА В ПОВОЄННИЙ ПЕРІОД (1939-1991 рр.)

  • Окупаційні грошові випуски на українських землях у 1939—1944 рр.

  • Грошові документи українського національно-визвольного руху середини XX ст.

  • Грошова система Радянського Союзу у повоєнні роки (1945—1991 рр.)

  • Розділ 11. ФОРМУВАННЯ ГРОШОВО-МОНЕТНОЇ СИСТЕМИ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ

  • Грошова реформа 1996 p.: підготовка, проведення та наслідки

  • СЛОВНИК НУМІЗМАТИЧНИХ ТЕРМІНІВ ТА ПОНЯТЬ