Світова економічна криза 1929-1933 pp. охопила Францію пізніше, ніж інші країни. Золотий запас Банку Франції збільшився майже втричі і, спираючись на золоті резерви, що зростали, Франція виступила ініціатором створення "Золотого блоку" (1933-1936 pp.), до якого увійшли Франція, Бельгія, Швейцарія, Голландія, Італія та Чехословаччина [101, с. 77].
Протягом 1936-1938 pp. девальвація французького франка була проведена тричі, внаслідок чого його курс до початку Другої світової війни втратив близько 90% свого довоєнного золотого вмісту. Проте, незважаючи на це, французький експорт не збільшився, що було обумовлено "валютними війнами" Великобританії та США. І для підтримки курсу франка у жовтні 1936 р. було засновано Стабілізаційний валютний фонд [132]. У 1939 р. виникла зона французького франка, до якої, крім Франції, ввійшли її колоніальні території – Алжир, Марокко, Туніс, Того, Камерун та ін., а також департаменти Франції (Гваделупа, Гвіана, Мартиніка, Реюньйон). Всередині цієї зони провідну роль відігравав французький франк [205, с. 338-339; 132].
В період Другої світової війни у Франції внаслідок спаду виробництва, товарообігу та окупації посилилася інфляція – в
результаті франк знецінився набагато більше, ніж валюта інших розвинутих країн [205, с. 339].
У 1945 р. Тимчасовим урядом Шарля де Голля було проведено грошову реформу, яка полягала у збільшенні грошових виплат на 40-50%.
Крім того, 02.12.1945 р. після звільнення Франції від німецької окупації було затверджено Акт, згідно змісту якого було збільшено повноваження уряду і розпочато процес націоналізації Банку Франції. Також Акт передбачав, що капітал центрального банку країни буде переданий державі 01.01.1946 р. Акціонери повинні були отримати за кожну акцію чотири 3-процентні облігації із строком обігу 20 років. Остання виплата за ними була проведена 01.01.1965 р. [143, с. 140]. 24.05.1951 р. було прийнято інший Акт, згідно якого Банк Франції підпорядковувався загальному податковому режиму – були встановлені чіткі види податків та мито [143, с. 140-141].
До 1958 р. в країні було проведено 8 прихованих девальвацій, внаслідок чого курс франка зменшився з 37,5 франка до 493,7 за 1 дол. США. Одна з них (1958 р.) у зв'язку із зниженням курсу франка на 29% і уповільненням темпів інфляції відіграла визначальну роль у посиленні експорту французьких товарів на світовий ринок та припливу іноземних капіталів, що, в свою чергу, позитивно позначилося на стані платіжного балансу і золотовалютних резервах країни [101, с. 79].
У 1960 р. з метою збільшення масштабу цін уряд Франції здійснив деномінацію: новий франк дорівнював 100 старим франкам, а курс дол. СІЛА в нових франках становив 4,937. Крім того, у 1963 р. французьким урядом було проголошено план стабілізації, згідно якого відбулося блокування роздрібних цін і заробітної плати, обмеження банківських кредитів, підвищення дисконтної ставки Банку Франції та скорочення бюджетного дефіциту шляхом значного збільшення податків, а у 1969 р. була проведена чергова девальвація і курс франка було знижено до 5,554 за дол. США [101, с. 79].
У період 1966-1967 pp. було проведено банківську реформу, згідно якої депозитним банкам було дозволено приймати строкові вклади строком більше як на 2 роки, а для ділових банків було скасовано обмеження на прийняття безстрокових вкладів. Максимальний строк кредитів депозитних банків було підвищено до 7 років. Однак реформа не усунула всіх обмежень у діяльності депозитних банків. І тому у 1984 р. було скасовано розподіл банків на депозитні, ділові банки і банки середньо- та довгострокового кредиту (такий розподіл був затверджений Законом від 02.12.1945 р.) і запроваджено статус універсалізації комерційних банків [89, с. 122].
У 1971-1974 pp. уряд Франції провів політику подвійного курсу (було створено занижений і ринковий валютний ринки: щодо поточних операцій зовнішньої торгівлі курс франка підтримувався на заниженому рівні, що стимулювало експорт Франції, а щодо фінансових операцій – курс франка вільно коливався залежно від попиту та пропозиції.
У 1983 р. у Франції були введені валютні обмеження, які скасувалися у 1999 р. при вступі країни до Європейського валютного союзу. У 1999 р. нові франки Франції були змінені на євро, а в 2002 р. відбулася зміна монет і банкнот. Отже, з 01.01.2002 р. Франція перейшла до використання в обігу європейської валюти євро. Крім того, із створенням Європейського центрального банку Банк Франції увійшов до Європейської системи центральних банків.
У кінці 2007 р. соціально-економічна ситуація у Франції зазнала суттєвого тиску, спричиненого світовою економічною і фінансовою кризою. Французьким урядом було передбачено необхідні внутрішні заходи, спрямовані на покращення умов кредитування і страхування, ініційовано створення установ, що субсидувалися державою для підтримки експортно-імпортних операцій. Щодо боротьби з наслідками фінансової та економічної кризи, то важливою її складовою стало прийняття у грудні 2008 р. з ініціативи Президента Франції дворічного плану оздоровлення французької економіки.
Таким чином, грошово-кредитна система Франції пройшла складний і суперечливий шлях розвитку, що сприяло її поступовому наближенню до кращої світової практики, підвищенню стійкості та надійності, попередженню локальних і уникнення різких та/або раптових змін умов функціонування.
Ланка верхнього рівня регулювання кредитної системи Франції
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Грошово-кредитні системи зарубіжних країн» автора Герасимчук З.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА ФРАНЦІЇ“ на сторінці 2. Приємного читання.
