Розділ 1. ЗАРОДЖЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН В ОКРЕМИХ ДЕРЖАВАХ

Доходи від союзників. Для боротьби зі своїми ворогами Греція створювала військові союзи. Союзні держави зобов'язувались допомагати військом і кораблями, але доволі часто замість війська і кораблів платили грошима, що фактично було даниною.

Близько 540—464 pp. до н. е. для боротьби з персами і визволення частини грецьких територій Арістид — афінський полководець і впливовий політичний діяч, стояв на чолі Афінського морського союзу) створив скарбницю морського союзу, яка зберігалася на острові Делос. Із плином часу першочергове призначення казни — засіб для боротьби з персами — втратило своє значення, союзники ослабли, були розрізнені, й казна в 454 р. до н. е. була переведена в Афіни і стала відтоді, по суті, афінською державною скарбницею.

Така своєрідна данина союзників тривалий час займала перше місце за питомою часткою в доходах держави і при Арістиді досягла 460 талантів щорічно, при Періклі (близько 490— 429 pp. до н. е.) — 600 талантів.

Отже, як видно з наведених даних, у Стародавній Греції, незважаючи на відсутність системності, механізм збору надходжень був досить розгалужений і забезпечував основні потреби держави.

Внесок визначних діячів Стародавньої Греції в розвиток економічної думки. Основою розвитку економічних відносин можна вважати практичні дії правителів Стародавньої Греції — Солона, Пісістрата, Перікла, а також мислителів — Ксенофонта, Платона, Арістотеля.

Ксенофонт (близько 430—355 або 354 pp. до н. е.). Представник багатої аристократії негативно ставився до політичного й економічного ладу Афін і абсолютизував устрій аграрної Спарти. У своєму трактаті "Домострой" віддавав перевагу землеробству і негативно ставився до занять ремеслами та торгівлею, але не виключав можливості використання торгівлі для збагачення землевласників. Пропонував землевласникам заохочувати рабів з метою підвищення продуктивності їхньої праці.

В іншому творі "Кіропедія" він сформулював положення, що той, хто виконує найбільш просту роботу, виконує її найкращим чином. Це було одним із перших висловлювань про розподіл праці. Разом з тим він дійшов думки про ступінь залежності ринку від розподілу праці. Розмірковуючи над шляхами збільшення виробництва товару, Ксенофонт наголошував на значенні зростання продуктивності праці, що водночас сприяло б збільшенню надходжень до казни.

У політико-економічному трактаті "Про доходи" він запропонував план збільшення доходів Афінської держави на основі чистого доходу, який визначався як надлишок створеного продукту над витратами на його виробництво.

Ксенофонт визнавав джерелами поповнення державних надходжень здавання в оренду державного майна, невільники, митні збори і податки. Так, він рекомендував Афінам купувати невільників з метою отримання доходу від передання їх в найм власникам Лавріонських срібних копалень. Крім того, він також рекомендував державі будувати готелі, магазини для складування товарів, і навіть пропонував для цього зробити емісію державної позики.

Платон (428 або 427—348 або 347 pp. до н. е.) — ідеолог афінської аристократії. Серед багатьох праць Платона дві присвячені окремим економічним питанням. Перша — "Держава", в якій сформульовано проект ідеального устрою. Держава уявлялася ним як форма вирішення суперечностей між багатогранністю потреб людей і однорідністю їхніх здібностей. У цій державі мали бути три стани:

філософи, які управляють суспільством;

охоронці (воїни);

землероби, ремісники і торговці.

Раби не належали до жодного стану. На думку Платона, філософи й охоронці не повинні володіти ніякою власністю, мати золото і срібло. Передбачалась також спільність жінок і дітей. Приватну власність могли мати особи, які не були здатні до політичної діяльності, а саме: землероби, ремісники і торговці. їхній обов'язок — забезпечити всім необхідним філософів і охоронців.

У другій праці "Закони" запропоновано інший проект державного устрою, де громадяни поділяються на чотири класи залежно від матеріальної забезпеченості. За жеребкуванням вони отримують у держави будинок і земельний наділ, причому вартість майна, яке могли набувати громадяни, не могла перевищувати вартості земельного наділу більш як у чотири рази. Заборонялось мати золото, срібло, займатись лихварством, вести розкішний спосіб життя.

Найбільш важливою галуззю економіки Платон вважав землеробство, менш важливою — ремесла, і зовсім недостойною — торгівлю. Ремеслом і торгівлею повинні були займатись іноземці.

Платон одним із перших в економічній думці досліджував рівень цін, вважаючи, що вони мають регулюватись державою, причому за основу має братись така ціна, яка б забезпечувала отримання помірного прибутку.

Отже, Платон вніс певний вклад у розвиток економічної думки, й окремі його положення були використані в майбутньому.

Арістотель (384—322 pp. до н. е.) свої погляди з економічних питань виклав у двох працях: "Нікомахова етика" і "Політика". У цих творах описується проект ідеальної держави, яка могла б примирити між собою різні класи — землеробів, скотарів, ремісників, торговців, найманих робітників і рабів.

Вільні громадяни повинні виконувати функції управління, нагляду і контролю, а тяжкою працею мають займатися раби. Розмірковуючи про шляхи накопичення багатства і задоволення потреб, Арістотель виділяє "економіку" і "хрематистику".