Логіка і аргументи постпозитивізму (як і неопозитивізму) стають зрозумілішими, якщо враховувати їх виключно уважне відношення до основ науки. Таку традицію, що заслуговує всебічної підтримки, з ентузіазмом підтримав американський аналітик Віллард Куайн. У його інтерпретації європейський нео- і постпозитивізм отримали досить специфічний, а саме прагматичний образ. У результаті філософія науки набула прагматичного "відтінку". Наслідки цього явища виявилися досить неоднозначними, що пояснюється актуальністю прагматичного підходу для гуманітарних, а не для інших наук, у т. ч. для природознавства. Для нас в концепції В. Куайна інтерес викликає його аргументація власних теоретичних положень, які не завжди знаходили підтримку в науковому середовищі.
Необхідно враховувати безпосередній зв'язок філософування В. Куайна з логікою. У 30-х роках XX століття він був одним з учасників Віденського гуртка, де познайомився з "великим вчителем" Р. Карнапом, хоча і розійшовся пізніше з ним в поглядах. Помітний вплив на нього мали міркування Ф. Франка, М. Шліка, К. Геделя, Ф. Вайсмана. Завдяки підтримці В. Куайна європейські вчені, які втекли від нацизму, продовжили роботу в США. Мислитель знаходив смисл своїх досліджень у філософії логіки, яку викладав у Гарвардському університеті. З його численних творів потрібно виокремити ті, що мають безпосереднє відношення до логіки: "Дві догми емпіризму" (1951), "З логічної точки зору" (1953), "Методи логіки" (1959), "Шляхи парадоксу та інші нариси" (1966), "Сутності". Понад півстоліття книги і статті В. Куайна викликали дебати і дискусії з проблем логіки і філософії мови. Як зазначив Дж. Романос, "жодний мислитель не мав такого могутнього впливу на тематику філософських суперечок"
Загальна позиція В. Куайна полягає в обґрунтуванні положення, згідно з яким, найбільш фундаментальні основи філософування і логічного мислення зводяться до наступних: а) роль збудження чуттєвих рецепторів людини в пізнанні; б) мова як інтерсуб'єктивна соціальна система знаків; в) вибіркова поведінка людей в різних ситуаціях. Мислитель прагнув звільнити філософію науки від тих припущень, які, на його думку, не витримують критики з позицій логіки. На противагу традиції, яка йде від Дж. Локка, американський філософ не визнавав т. зв. "внутрішній досвід", рефлексію, або щось аналогічне (наприклад, мислення). Нічого переконливого сказати про "внутрішній досвід" людині не вдається, адже кожного разу виявляється, як стверджував В. Куайн, що сказане стосується співвідношення чуттєвих реакцій, мови і поведінки. І лише четвертого (внутрішнього досвіду, рефлексії) не дано.
Заперечення "внутрішнього досвіду" робить емпіризм В. Куайна більш радикальним, аніж класичний і неопозитивістський. Через це філософію В. Куайна часто називають "радикальним емпіризмом". Разом із тим тексти мислителя підтверджують те, що центральне значення з трьох вищевказаних основ філософування він надавав мові. Його філософію можна назвати "лінгвіцизмом" певного "емпіричного" і "поведінкового" ґатунку. Так, В. Куайн оголосив себе прибічником прагматизму Дж. Дьюї, для якого "смисл не є психологічною сутністю, він є властивістю поведінки". Проте, незважаючи на проголошену тезу, сам мислитель акцентує увагу на мові, оскільки люди змушені на свій страх і ризик конструювати систему світу, що більше орієнтована на мову, ніж на почуття.
Насамперед В. Куайн з логічною послідовністю намагається реалізувати обрану ним методологію "лінгвістичного прагматизму", що зробило його аргументи досить неочікуваними. Він вважає, що неможливо осягнути референцію як означення об'єктів словами та іншими знаками, що видається цілком очевидною операцією. Однак стає зрозуміло, що це зовсім не так. Навіть у разі адекватного визначення і вказівки на певний об'єкт не ясно, на що саме вказується: чи то на нього як ціле, чи на частину (а якщо на частину, то яку?). Багатьом словам, як зазначає філософ, чіткі визначення взагалі протипоказані. Отже, у результаті подібної аргументації ми отримуємо висновок, що "референція як самостійний акт неможлива". Неспроможність референції (денотації) покладає кінець "міфу про галерею", згідно з яким, кожному об'єкту відповідає слово (як в галереї кожна картина відповідає зображуваній об'єктивній реальності).
Необхідно враховувати, що проблема "референції" має давню традицію в історії логіки і перебуває в полі сучасної наукової дискусії, зокрема стосовно проблеми істини. Аргументи "за" стосовно того, чи є речення (положення) істинним, якщо воно відповідає реальності, засновуються на його відношенні до реальності. Тобто, якщо факт, про який говориться в даному реченні, вважається істинним, то він має відношення до реальності. А якщо реальність співвідноситься з фактом, про який говориться в реченні, то це і є істина. Однак, П. Вейтгартнер вважає, що "замість того, щоб говорити про те, що твердження є істинним, якщо те, про що говориться у твердженні співвідноситься з реальністю, ми можемо сказати, що речення є істинним, якщо воно відповідає реальності". Отже, у цьому розумінні твердження про те, що речення (положення) є істинним, якщо воно відповідає реальності, правильне.
Наступний аргумент основується на тезі, що речення є істинним, якщо воно відповідає реальності, правильної не лише для екзистенціальних речень, але і для предикацій. Так, якщо речення "а має власність Р" є істинним, коли існує а. у якого є власність Р, зазначає П. Вейтгартнер, тоді теза має смисл. Ми основуємось на визначенні істини, у якій містяться дані судження, як складові того факту, що існує комплекс відповідальної логічної думки, яка є судженням. Тобто "коли ми говоримо "а має відношення R до h" наше судження істинне тоді, коли існує комплекс “а має відношення R до А', і наше судження не істинне тоді, коли даний комплекс відсутній". Отже, теза про те, що речення є істинним, якщо воно відповідає реальності, видається правильним.
Аргументація "проти" випливає з наступного: якщо теза "речення є істинним за його відповідності реальності" означає, що річ, про існування якої говориться в реченні або про яку щось стверджується, існує, тоді кожне істинне речення має на увазі те, що щось існує, або те, що дана річ, про яку говориться в реченні, існує. Також правильні висловлювання про відношення, в яких одна або всі їх умови, і при цьому самі відношення не існують. Це доказує Тома Аквінський: "саме відношення за своєю природою не виходить з реальності, оскільки те, що воно стверджує, не є чимось, а характеризує щось. Проте існують певні відношення, що нічого не стверджують в реальності, але стверджують в розумі". З цього випливає, що (за правилом modus tollens) вищерозглянута теза, яка стверджує, що положення істинне, якщо воно відповідає реальності, не означає, що річ, про існування якої говориться в реченні або в ній щось стверджується, існують насправді.
Наступний аргумент "проти" проголошує: якщо істина положення 5 встановлена наукою, то наука використовує критерій істини s. Однак відповідність (s) реальності не може бути критерієм істинності s. "На основі теорії відповідності, – пояснює цю позицію Ф. П. Рамсей, – що ставиться під сумнів, істинність означає відповідність між нашими переконаннями і реальністю, яка перебуває за їх межами, – зовнішній ідеал, до якого ми прагнемо. Однак ми не можемо прагнути до цього ідеалу з надією досягнути його; також ми не можемо використовувати його в якості критеріїв". Аргумент "про відповідність фактам" розкриває нам сутність того, "що є істиною, але він не може слугувати вказівкою того, що показує, в чому істина" – обґрунтовує позицію Н. Решер.
Отже, якщо істинність положення s встановлена наукою, то наука не розглядає проблему відповідності s з реальністю. Тому твердження про те, що положення істинне, якщо воно відповідає реальності, є неправильним (хибним).
Відповідно до аргументів "за" і "проти", варто зазначити, що у В. Куайна проблема "референції" пов'язана з реченням (тим чи іншим положенням). Йдеться про те, що речення має зміст, який належить до звичайних умов або звичайної інтерпретації його смислу (разом із контекстом). Коментуючи положення А. Пана: "Людина є розумною твариною", яке означає на англійській, що людина – "розумна тварина", В. Куайн доводить: у такому разі умова істинності не є аналітичним еквівалентом. "Подібний доказ може бути застосовано для демонстрації, що вираз “існують єдинороги” не є строго або аналітично еквівалентним виразу: “існують єдинороги – істинне на англійській”". Результатом прикладів, наведених А. Паном і В. Куайном, є те, що умова істинності разом з його формальним апаратом має на увазі емпіричні факти, які стосуються референції та значення, що знайшли вираження в реченні (положенні).
На основі позиції "прагматичного аналітизму", В. Куайн пов'язує свою аргументацію проти "семантичного платонізму" з принципом невизначеності перекладу і відходом від конотатів. "Радикальним перекладом" мислитель називає переклад з мови, що відійшла в минуле, заснованої на поведінковій очевидності і без "посилання на словники".
Уявімо собі ситуацію, зазначає мислитель, коли лінгвіст повинен перекласти речення або вираз з мови народу, розвиток якого відбувається поза контактом з нашою цивілізацією. "Гавагай", скаже людина, вказуючи на кролика, що біжить. Лінгвіст, переклавши "гавагай" як "кролик", не буде використовувати словники і звертатися за допомогою до інтерпретаторів. Він спробує відштовхнутись від "ситуації-стимулу" і буде намагатися порівняти його і нашу поведінку під час появи тварини.
У радикальному перекладі співставляються зовсім не смисли слів. Лінгвіст не має перед собою словесні смисли подібно до творів мистецтв в картинній галереї, оскільки тут слова не функціонують в ролі "етикеток". Зробити їх речами, тобто конкретизувати конотати (смисли, значення) і намагатися звести переклад до таких конкретних одиниць – означає задовольнятися галюцинаціями. Це підтверджує ментальний експеримент радикального перекладу. "Не існує реальності, відносно якої той чи інший переклад можна визнати правильним", – стверджує В. Куайн. Міркуючи гіпотетично, згідно з установками прагматизму, цією реальністю могла б бути система поведінки, хоча системи поведінки є різноманітними і в нас немає можливості підвести їх до загального знаменника.
Отже, на практиці смисли пов'язані не з ментальними станами, а із прагматичними, поведінковими стимулами. Всупереч менталістському "міфу про галерею" (наочність), смисли відсилають до поведінки. Немає сигніфікату у вигляді ідеї, а є смисл як поведінкова відповідь на стимул. "Мова є соціальним мистецтвом, – ще раз стверджує В. Куайн, – якого ми досягаємо на основі очевидності демонстрованої поведінки в обставинах, що соціально впізнаються".
Повертаючись до прикладу стосовно перекладу слова з мови, що сформувалася поза нашою цивілізацією, треба спробувати зрозуміти, що стоїть за рішенням лінгвіста ототожнити слово туземця "гавагай" зі словом "кролик". Можливо, перед нами гра слів, очікувань і концетуальних схем. Природне очікування туземців, яке вкладається в короткий вираз "кролик", можливо, означає більше, ніж усе інше. Лінгвіст, раз почувши його за обставин, коли кролик був об'єктом особливого інтересу, перевірить слово "гавагай" у якості позитивної або негативної відповіді, буде намагатися елімінувати такі можливі його варіанти, як "біле" і "тварина", в якості альтернативи для перекладу. Зупинившись на слові "кролик", він не буде повторювати нескінченні експерименти, хоча і буде готовий до того, що певний "неочікуваний досвід зробить необхідною ревізію його версії перекладу".
З точки зору В. А. Канке, концепція "невизначеності перекладу", згідно з аргументами якої, неможливою субординація теорій, викликає заперечення. У нео- і постпозигивізмі теорія звіряється з експериментальними даними. Вони стають тією реальністю, на основі якої визначається, яка теорія більш сильна та істинна. Проте, зосереджений на системах поведінки, В. Куайн не дотримується цього методологічного рішення. Аналіз систем поведінки "без звернення до проблематики спеціальних наук, їхніх фактів навряд чи може бути переконливим".
На наш погляд, така критика спрощує позицію В. Куайна. Насправді, за допомогою експериментальних ситуацій, структурованих навколо "стимулу-реакції", лінгвіст створює певний "словник перекладу" та аналітичні гіпотези для встановлення мережі кореляцій між словами і виразами туземця, а також власними словами та виразами. Однак, уся ця робота не гарантує, що терміни "гавагай" і "кролик" співіснують в самих речах. В аргументації В. Куайна об'єкт, до якого "прикладаються" терміни, – можливо є лише тимчасовими сегменти того, що ми називаємо "кроликом", і ситуація, що стимулювала дати позитивну відповідь на "гавагай", співпадає з тією ж, що і зі словом "кролик". Коли на основі тотожності смислових стимулів "гавагай" і "кролик" лінгвіст робить висновок про їхню відповідність, то робить це через розуміння ним того, що "туземець достатньо схожий на нас, щоб мати загальне коротке поняття для кролика взагалі, а не для окремих його частим".
З такого обґрунтування В. Куайна випливає, що лінгвіст не перекладає смисли термінів і виразів з мови туземця на свою власну, а скоріше проектує власні концептуальні схеми, очікування і звички на поведінку туземця. У цьому і полягає принципова невизначеність перекладу. Необхідно вказати, що робота В. Куайна "Слово і об'єкт", в якій досліджується проблема складності перекладу, починається словами: "Мова – це соціальне мистецтво. Навчаючись мові, ми цілком залежимо від інтерсуб'єктивно доступних вказівок, що говорити і коли. Тому немає жодного іншого способу порівняння лінгвістичних значень, ніж як в термінах налаштованості людей до відкритої реакції на соціально існуючі стимули. Результатом визнання цього обмеження є те, що проблема перекладу зіштовхується з систематичною невизначеністю". Автор називає сім причин "нездатності правильно оцінити невизначеність", у т. ч. наявність у двомовного індивіда його власної семантичної кореляції та системи аналітичних гіпотез, несумісної з потрібними "параметрами" іншого індивіда. Окрім того, кореляції та гіпотези, можуть виявитися імпліцитними, як і низка додаткових канонів, що обмежують вибір аналітичних гіпотез. Це "ще більше ускладнює ситуацію невизначеності".
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Логічні засади аргументації у філософському знанні» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Аргументація достовірного знання в "прагматичному аналітизмі"“ на сторінці 1. Приємного читання.
