Аргумент "апріорного" в "концептуальному прагматизмі"

Логічні засади аргументації у філософському знанні

Філософія прагматизму з часу свого виникнення претендує на внесення в ідеї, смисли і цінності життя "ясності", тобто його "реального бачення". З соціологічної точки зору прагматизм найбільшою мірою формує віру в майбутнє. З точки зору історії ідей, прагматизм став найбільш значущим внеском американської філософії в європейську, зокрема у розумінні проблеми "емпіричного". Для європейської філософії трансформація емпіризму полягає в більш широкому розумінні досвіду. Для прагматизму досвід став "вікном" в майбутнє: він і прогноз, і правило поведінки. У своїй найбільш критичній формі аргумент "ясності ідей" формує розуміння ідеї в термінах того, якого роду практичні наслідки вона може мати. Тема практичного "схоплювання" значень і смислів активним суб'єктом, залученим "тут" і "тепер" і питання "що робити?" залишається важливою тематикою прагматизму, яка кидає виклик і картезіанському поняттю "достовірного знання", і новому аспекту розуміння істини в прагматизмі. Окрім того, класичний прагматизм вніс інновації в теорію "знаків" та сучасну формальну логіку (особливо логіку відношень).

У цьому контексті потрібно виділити американського філософа XX століття К. І. Льюїса, який зробив важливий внесок в розвиток логічних ідей. Він презентував новий розгляд формальної логіки в термінах континууму суспільного досвіду, в межах якого і може бути надано повний опис можливого припущення за наявних умов. Такий опис не змогли дати "Принципи математики" Б. Рассела і А. Вайтхеда (наприклад, в їх понятті "матеріальної імплікації"), що К. Льюїс прагнув замінити розробкою "строгої імплікації", яку він протиставляє "матеріальній імплікації".

В аргументації К. Льюїса для "матеріальної імплікації" смисл та зміст утворюючих її пропозицій є неважливими, а важливим є лише факт, що визначає їхню істинність або хибність. Якщо ми приймаємо ідею "матеріальної імплікації", то судження "якщо р, то g" хибне лише тоді, коли р істинне, a g хибне. Воно буде істинне як у разі, якщо р і g обидва істинні, так і у разі, якщо p i g обидва хибні, а також якщо р хибне, a g істинне. Приймаючи останній випадок ("якщо р, то g"), то ми повинні вважати заздалегідь істинним судження типу: "Якщо Рим столиця Сполучених Штатів Америки, то 4+4=8". Однак, якщо ми говоримо: "р має на увазі g", то ми маємо на увазі, що зміст р охоплює те, про що говорить g (наприклад, "Якщо Петро – людина, отже він смертний").

Для того, щоб не допустити ситуації, коли хибне судження містить істинне, К. Льюїс вводить поняття "строгої імплікації". У ній доводиться, що без суперечності не можна стверджувати антецедент і заперечувати консеквент (наслідок). Програму логічних систем з вузькою (інтенсіональною, строгою) імплікацією учений виклав у своїй "Символічній логіці" (Symbolic Logic). Логічна система, заснована на "строгій імплікації", в якості підсистеми містить логіку Б. Рассела і А. Вайтхеда, вказуючи і на те, що остання не помічала: "якщо А матеріально включає В, А, будучи хибним, не говорить про те, що А, будучи істинним, стало б в себе включати"

У результаті виникає ситуація, коли в певних випадках у нас виникає інтерес дізнатись, зрозуміти, до чого приводить той чи інший відомий факт, коли ми наприклад починаємо перевіряти ту або іншу гіпотезу. Однак кожна гіпотеза містити вже відомий факт, який може слугувати вагомим аргументом для того, щоб на неї, принаймні, звернули увагу. Тому "матеріальна імплікація" не завжди може бути практично застосована.

Така обставина зумовлена тим, що за аргументації наведення одного факту не може переконати в істинності того, що доводиться, оскільки рівень узагальнення буде недостатнім. Така сама ситуація виникає, коли автор згадує численні факти-приклади, об'єднуючи їх формулою "часто ми бачимо, що..." і т. д. Ці факти (приклади) чимось відрізняються один від одного, але з точки зору конкретного узагальнення вони розглядаються як єдиний факт-приклад. "Збільшення кількості недиференційованих прикладів стає важливим, – зазначають X. Перельман і Л. Олбрехт-Тітека, – коли, не прагнучи до узагальнення, автор хоче визначити частоту події та зробити висновок про імовірність стикнутися з ним в майбутньому. Хоча тут недиференційований характер подій передбачає також не меншу різноманітність умов. Окрім того, вибір прикладів повинен здійснюватися так, щоб переконати читача в їх репрезентативності". На основі цього можна зробити висновок, що "строга імплікація" ближча до логіки "здорового глузду" і реального (практичного) наукового дослідження.

Розробляючи систему полівалентної логіки і міркуючи про природу логіко-математичних понять, К. Льюїс починає осмислювати аргумент Л. Вітгенштейна, згідно з яким, математика постає набором тавтологічних положень і тверджень. У роботі "Альтернативні логічні системи" К. Льюїс (услід за А. Пуанкаре) робить висновок про прагматичний характер мотивів вибору між різними системами. Як логік він звертається до питань, винесених на обговорення засновниками прагматизмуЧ. Пірсом і У. Джеймсом, а також Дж. Дьюї, але підходить до проблеми з іншого боку. Іншими словами, він розглядає її з боку відношень між формальною логікою і "екзистенціальним", людським дослідженням. Однак серед філософів-прагматистів К. Льюїс найбільше відомий завдяки своїй спробі "експлікувати "прагматичний" опис аргументу а priori в межах аналітики".

Варто нагадати, що для всіх представників класичного прагматизму цілеспрямована людська поведінка має формуючий, конструюючий вплив на те, яким чином невизначена у своїй різноманітності природа долучається до нашого досвіду в якості когерентного, наповненого смислом і значенням сприйняття речей. Подібний процес передбачає наявність у досвіді апріорного елементу, який первісно задає контури такого включання. Однак, окрім К. Льюїса, в прагматистській традиції філософування відсутнє осмислення цього апріорного елементу досвіду, що слугує джерелом його розходження з іншими прагматистами. Акцент на апріорному перетворює його на головний аргумент у визначенні інтересу до епістемологічних питань. Ця причина дає зрозуміти вибір поняття "апріорного" в якості аргументу для "дослідження того внутрішнього стимулюючого мотиву, яким став для його думки американський прагматизм".

У контексті філософських міркувань К. Льюїса поняття "апріорного" займає особливе місце, воно є важливим аргументом в суперечці стосовно самої природи апріорного знання і можливості розрізнення аналітичних та синтетичних істин. На основі вимог сучасної логіки, К. Льюїс розробив своє розуміння поняття "апріорного", яке за об'ємом збігається з поняттям "аналітичного". Про нього не можна сказати, як про "емпірично пусте", оскільки воно випливає з досвіду і містить можливість відсилання до досвіду. Це єдине в своєму роді вчення про "прагматичне апріорне" виникло в процесі постійних занять К. Льюїса логікою. Його логічні дослідження, у поєднанні з раціональним підходом до кантіанської епістемології І. Канта, тривалою критикою та викриттям ідеалізму В. Райса і осмисленням основних принципів класичного американського прагматизму, склали той контекст, в якому сформувалося поняття "прагматичного апріорного". Воно постає "живим нервом" концептуального прагматизму К. Льюїса.

Проблема "апріорного" в контексті прагматизму стала результатом вивчення логіки, за допомогою якої К. Льюїс намагався знайти відповідь на два види проблем. Джерелом першої сукупності проблем є парадокси екстенсіональної логіки і представлена "матеріальною імплікацією", про яку вже згадувалось вище. Проблема полягає в тому, вважав К. Льюїс, що звичайні дедуктивні висновки залежать від смислу висловлювань, які в них використовуються. Отже, вони мають вишки з інтесіональних відносин. Це і зумовило його вибір щодо розроблення системи символічної логіки зі "строгою імплікацією", а потім вивело за межі логіки в сферу епістемології. Також це спонукало ученого до створення і детального опрацювання теорії смислу і аналітичності.

Друга проблема пов'язана з можливістю побудови логіки, яка альтернативна логіці "матеріальної імплікації". Це зумовило інтерес К. Льюїса до різних альтернативних логік (багатозначні логіки і так звані "дивні" логіки). Таким чином, учений підійшов до постановки свого другого завдання – обґрунтувати і визначити критерії, що дозволяють обирати серед можливих логічних систем ті, які містять істинні принципи відносно правильних висновків. У процесі дослідження для нього стали очевидними два моменти. По-перше, внутрішньої узгодженості недостатньо для встановлення істини, що не залежить від первісних логічних припущень. По-друге, кожний процес міркування в межах логічної системи сам містить "екстра-логічний" елемент, оскільки будь-який конкретний висновок, поданий як певний висновок, обирається з нескінченної кількості правильних висновків. Керівництвом, або орієнтацією в обох випадках слугує "мета або інтерес". Тому К. Льюїс зазначає, що висновки, які робляться і обираються в логічній системі, так само як і початковий вибір самої логічної системи, відповідають критеріям, які краще назвати прагматичними. Отже, ми обираємо те, що "працює" і в результаті дозволяє задовольняти наші інтереси та потреби.

Вказана ситуація виводила К. Льюїса за межі традиційного логічного мислення до розроблення теорії пізнання та пошуку нових аргументів, що обґрунтовують і стверджують вільне творення, а також прагматичний вибір різноманітних можливих концептуальних схем як засобів інтерпретації досвіду. З самого початку логічних досліджень К. Льюїс визнавав, що буде змушений перейти до розгляду більш загальних питань, а тому планував "перейти від точно визначених фактів, які стосуються поведінки символічних систем, до висновків відносно більш загальних проблем". Так, К. Льюїс вважав, що "поведінка" символічних систем аналогічна до поведінки людської свідомості: в них немає нічого, що ми не вклали б в них самі, але вони розкривають нам смисл наших зобов'язань. Апріорна істина не залежить від досвіду, оскільки є суто аналітичною в силу концептуальних смислів і значень, які ми використовуємо. Через це межа між апріорним і апостеріорним проходить там само, де "пролягає кордон між концептуальним і емпіричним, між тим, що привносить розум, і тим, що дано в досвіді, між аналітичним і синтетичним".

У цьому контексті необхідно внести декілька корективів відносно можливості апріорного синтетичного і аналітичного пізнання. Це одне із найбільш дискусійних питань в історії епістемології, логіки і філософії науки. Сформулював це питання, про що вже вказувалося, І Кант, який відповів на нього позитивно. Зразками апріорного синтетичного знання він вважає істини арифметики і геометрії, а також певні постулати механіки І. Ньютона. Однак надалі судження математики почали трактувати як аналітичні, а питання про апріорність ньютонівських постулатів було переглянуто з появою теорії відносності та квантової механіки. Основуючись на цьому, представники логічного емпіризму, як і представники класичного прагматизму, заперечували можливість апріорного пізнання. "Емпіризм, – писав Р. Карнап, – можна визначити як точку зору, що заперечує існування синтетичного апріорного знання. Якщо увесь емпіризм повинен бути виражений в двох словах, то це є один зі способів здійснення цієї вимоги".

У такій ситуації потрібно нагадати про критику В. Куайном "догм емпіризму" і перегляд більшості установок логічного позитивізму в подальшій постпозитивістській "філософії науки". Хоча В. Куайн і показав, що немає чіткого розподілу аналітичних і синтетичних суджень, він водночас звузив сферу "апріорного". Як зазначає X. Патнем, з часу критики В. Куайна "довіра філософів до поняття апріорної істини постійно зменшувалась. Так, В. Куайн вказав, що значна кількість істин, які ми вважали відомими нам a priori, потребує виправлення" .

Варто зазначити, що в постпозитивізмі поняття "апріорності" зустрічається досить рідно, переважно в інтерпретації ролі концептуальних каркасів (парадигм, епістем, "твердих ядер" дослідницьких програм) в науковому пізнанні. При цьому в уявленнях про "апріорне" відбуваються істотні зміни: здійснюється історизація та релятивізація цього поняття, воно втрачає первісний кантівський смисл. "Історизація, більша функціональність, стирання строгої грані між апріорністю і апостеріорністю, а також інші причини загального характеру, – вказує А. Н. Круглов, – призвели до релятивізації в розумінні апріорності. Наразі немає мислителів, які відстоювали б, подібно Канту, строгу всезагальність і необхідність, абсолютну, позачасову значимість апріорного".

Проте таким мислителем виявився К. Льюгс. З точки зору його логіки філософія є насамперед "вивчення апріорного". У сфері нашого досвіду "апріорне" починається з поняття. Насамперед, поняття, вироблене людиною як мислячою істотою, яке хоча б одного разу використовувалося для інтерпретації чуттєвих даних, породжує емпіричні істини, або об'єктивне пізнання (знання). Однак у сфері досвіду людський розум постає перед "хаосом" даного, тобто реальності. Для адаптації та контролю, мислення намагається вловити в цьому хаосі певний образ стабільного порядку, завдяки якому "знайомі" елементи можуть стати знаками "можливого майбутнього". Ці схеми відмінностей та зв'язків і є поняття, що повинні бути визначені у сфері досвіду, до якого застосовуються, щоб те, що дано, "могло мати смисл.

Іншими словами, у досвіді є два елементи – безпосередні чуттєві дані, які "пропонує" мисленню реальність, і певна форма, конструкція або інтерпретація, що являє собою продукт мисленнєвої діяльностіпоняття. Вони репрезентують собою те, що мислення в результаті логічного оформлення "приносить в досвід", – зазначає К. Льюїс в своїй книзі "Мислення і світовий досвід".

Поняття за своєю суттю є апріорними: вони констатують досвід, але не походять з чуттєвих даних. У теорії пізнання доведено, що апріорними є логічні істини (наприклад, принцип несуперечності), математичні поняття, категорії (наприклад, каузальності), критерії відмінності та класифікації (наприклад, реального і нереального, вітального, матеріального і нематеріального), наукові теорії і поняття. Птоломеївська і коперніканська теорії – це не простий продукт спостереження за зірками, а схеми, які посилаються небесним тілам для траєкторії їхнього руху.

Поняття (те, що потрапляє під широке поняття "смислу") суть схеми, класифікації, пояснення, інтерпретації – все це апріорі, тобто те, що створене мисленням. Якщо апріорне є продуктом мислення, то мислення може його змінювати. Ніщо не закріплюється в історії людського роду і в процесі розвитку мислення. Думати, що наші категорії споконвіків закріплені в розумі та передаються від батька до сина – це "забобон, який можна прирівняти до віри примітивних народів у надприродне джерело життя", – обґрунтовував своє ставлення до апріорного К. Льюїс.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Логічні засади аргументації у філософському знанні» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Аргумент "апріорного" в "концептуальному прагматизмі"“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Логіка філософського доказу в період становлення системи аргументації

  • Антична думка в пошуках "Істини" і "Блага"

  • Докази буття Бога в теоцентризмі: логіка і метафізика

  • "Універсальний сумнів" картезіанства як основа раціональної аргументації

  • Розділ 2. Проблеми пізнання та істини в аргументах "логічного позитивізму"

  • Система доказовості в аналітичній філософії

  • Антиметафізика неопозитивістської інтерпретації істини: аргумент верифікації

  • Логіка аналізу і перевірки об'єктивного знання: аргумент фальсифікації

  • Розділ 3. Теорія аргументації в контекстах смислоутворення

  • Основні параметри смислу як аргументу пізнання і життєдіяльності

  • Рефлексія і достовірне знання: від методу до аргументу

  • Принцип довіри до суб'єкта пізнання: аргументи "pro" і "contra"

  • Розділ 4. Логіка аргументації в метаметодологіях "філософії науки"

  • Методологічні образи науки в аргументах постпозитивізму

  • "Спонтанна" аргументація в "анархічній епістемології"

  • Аргументація достовірного знання в "прагматичному аналітизмі"

  • Розділ 5. Дискурс аргументації в сучасній філософії: праксеологічний аспект

  • Аргумент "апріорного" в "концептуальному прагматизмі"
  • Креативи логіки сучасного мислення в аргументах "риторики економіки"

  • Деконструкція "онтологічного аргументу": логіка, економіка, етика

  • Заключне слово