Захищаючи науку від помилок, В. Куайн зазначав, що він, як "професійний фізик", вважає науку в "широкому" розумінні континуумом, який "простягається", з одного боку, від історії та інженерії до філософії і "чистої математики", з іншого. Фізик говорить про електрони, математик – про нескінченну серію числових множин, а філософ – про те, які типи речей становлять у комплексі світову систему.
Водночас В. Куайн відкидав давні метафізичні питання, вважаючи їх такими, що не можуть бути раціонально осмисленими (чому існує світ і як починалося життя?). Це проблеми зі сфери фізики, астрономії і біології. Однак учений вважав, що будь-яка відповідь відносно смислу Всесвіту і життя буде позбавлена смислу. В аргументації В. Куайна доцільно виокремити два класи законних проблем: онтологічні і предикативні. "Перші – це загальні питання про те, які є типи речей і в чому полягає поняття "існувати". Другі – це предикативні питання про те, яким типам речей після осмислення приписувати існування. До існуючого і його осмислення ми можемо прийти лише за допомогою науки в широкому розумінні цього слова".
У своїх міркуваннях В. Куайн обґрунтовував тезу, що дані експериментів враховуються в процесі поступової трансформації науки в цілому. Ця теза є результатом обраної ним версії холізму, в якій наука виступає обширною цілісністю, здатною переробити нові порції знання у кожній своїй сфері. Це підтверджує аргументація В. Куайном власного кредо: "Що стосується мене, то я, як професійний фізик, вірю у фізичні об'єкти, а не в гомерівських богів, а тому вважаю науковою помилкою вірити інакше. Але з точки зору епістемологічної опори, фізичні об'єкти і боги розрізняються лише за степенем, а не за природою. Обидва види сутностей входять в нашу концепцію лише у ролі культурних постулатів. Міф про фізичні об'єкти епістемологічно є кращим за більшість інших тим, що він зміг довести більшу ефективність, ніж інші міфи в якості інструменту для розроблення керованої структури в потоці досвіду". Це кредо визначає всю філософську позицію автора і логіку його аргументації.
Таким чином, в реалізації методології лінгвістичного прагматизму В. Куайн досліджує проблему референції, аргументуючи її проблематичність. Стверджуючи, що фундаментальними елементами семантики є не слова, а речення, він робить висновок, що значення і смисл слів залежать від смислу речень. Особливого значення заслуговує аргументація стосовно вирішення проблеми існування. Аргументуючи принцип онтологічної відносності, В. Куайн обґрунтовує визначеність онтології, по-перше, конкретною теорією, по-друге, способом переведення основоположної теорії в іншу. Заслуговує уваги концепція невизначеності перекладу і заперечення аналітичних речень (положень). Хоча В. Куайн не шукає для науки "основи", однак, навіть враховуючи його критику аналітичності та верифікаційної теорії смислу, його розуміння науки узгоджується з образом, створеним логічними емпіриками. Важливим результатом досліджень мислителя став холізм. У цілому оригінальність філософії В. Куайна зумовила систему його аргументації, на основі якої вибудувалися основи нової логіко-філософської теорії.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Логічні засади аргументації у філософському знанні» автора Комаха Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Аргументація достовірного знання в "прагматичному аналітизмі"“ на сторінці 4. Приємного читання.
