Наразі усі погоджуються з тим, що факти задаються самою теорією. Аналіз ролі аргументації В. Куайна в спростуванні логічного емпіризму належить Ф. Сутісу, який в роботі "Структура наукових теорій" також пропонує нову інтерпретацію природи наукового знання, а також резюмує запропоновані альтернативи в працях С. Тулміна, К. Поппера, Т. Купа та інших.155 Проте принцип "підтвердження" (незважаючи на критику В. Куайна), залишається визначальним елементом для формулювання таких понять, як "гіпотеза", "теорія", "операціональне визначення", і використовуються соціальними теоретиками, що прагнуть застосовувати метод "справжньої науки". Однак, відповідно до верифікаційної теорії, "ціннісні судження" не є "когнітивно осмисленими". Іншими словами, вони не можуть бути ні істинними, ні хибними, що в найбільш ясній формі було сформульовано в книзі А. Айєра "Мова, істина і логіка".
Таким чином, теорія "верифікації" передбачає, що "твердження є синонімічними, якщо і лише якщо для їх емпіричного підтвердження використовується один і той же метод". Тому дві догми емпіризму насправді зводяться до однієї. Однак на основі цього постає нова проблема: у чому полягає природа відношення між міркуванням і досвідом, на основі якого висловлювання (речення) підтверджується або спростовується? Створюється враження, що істина залежить як від мови, так і від позамовного факту. На основі цього В. Куайн намагається довести, що "істинність висловлювання певним чином розкладається на лінгвістичний компонент і компонент актуальний". Однак чи можна здійснити подібний розклад?
В аргументації В. Куайна здійснення Р. Карнапом "радикального редукціонізму" вважається невдалим, причому ця невдача має принциповий характер. Безвідносно до того, можливо чи неможливо редукувати (перевести) певне твердження в твердження про "чуттєві дані як чуттєві події" або "чуттєві дані як чуттєві якості", сформульоване у використовуваній Р. Карнапом штучній мові, подібну редукцію провести неможливо для тверджень і характеристик про фізичні об'єкти. На думку В. Куайна, мова Р. Карнапа була занадто "бідною" (хоча не всі логіки і філософи так вважають). При цьому В. Куайн стверджує, що навіть за відмови від такої аскетичної програми "догма редукціонізму зберігається в припущенні, що кожне висловлювання, взяте в ізоляції від своїх побратимів, взагалі може допускати підтвердження або непідтвердження". Саме ця теза є основоположною.
У результаті проведеної системної критики "догм емпіризму" В. Куайн пропонує своє бачення "емпіризму без догм". Він аргументує його наступну картину, згідно з якою, вся сукупність наших т. зв. "знань або переконань", починаючи від випадкових фактів географії та історії, а закінчуючи найбільш глибокими законами атомної фізики або навіть чистої математики і логіки, – це споруда, створена людиною, яка лише краями дотична до досвіду. Якщо говорити образно, то вся сукупність науки подібна "силовому полю", помежовими умовами якого постає досвід. Переоцінка одних висловлювань призводить до переоцінки інших через їхні логічні взаємозв'язки. Логічні закони просто постають подальшими висловлюваннями системи, наступними елементами поля. "Але поле в цілому не визначено своїми помежовими умовами, досвідом, оскільки є досить широкий вибір відносно того, які висловлювання потрібно переоцінити на основі будь-якого одиничного суперечливого досвіду. Жодний окремий досвід не пов'язано з певними окремими висловлюваннями всередині поля, що, з міркувань рівноваги, впливає на поле як ціле". Розгляд знання як "холістського" було сприйнято низкою логіків і філософів і зумовило подальшу дослідницьку програму самого В. Куайна.
Програма В. Куайна – це досягнення чіткості і ясності знання за допомогою застосування формальних методів, хоча вона і тримає критичну позицію щодо його філософії в цілому, але сприяє визначенню його позиції. На основі тези Ф. Брентано про неможливість зведення інтенсіональних ідіом (схожої з аргументом "невизначеності перекладу"), В. Куайн вважає, що потрібно враховувати "демонстрацію неусувності інгенціональних ідіом і важливості самої науки, яка займалась би інтенцією, або враховувати в якості демонстрації безпідставність інгенціональних ідіом і беззмістовність такої науки". Введення в мову інтенсіональних ідіом вимагає "біфуркації в канонічному записуванні". Розгляд того, чому ця проблема виникає, вимагає "заглиблення в логічну аргументацію". У результаті стає зрозумілою основна теза: мова вираховування предикатів з додаванням знаку тотожності є дієвим інструментом для аналізу і прояснення. Таким чином, "зведення до канонічної форми" насправді є перекладом звичайної англійської мови в найбільш "економну" схему, виражену в екстенсіональній мові вираховування предикатів.
Існують ще два додаткових критичних аргументи. По-перше, "в цілому канонічні системи як логічні записи найкраще розглядати не як закінчені символічні системи для міркування на спеціальні теми (такі, як фізична теорія), але як часткові символічні системи для дискурсу на всі теми". По-друге, "максима обмеженого аналізу: показуй не більше логічної структури, ніж видається корисним для застосовуваної дедукції або дослідження іншого виду". Дійсно, у результаті пошук "найбільш простого і ясного всезагального зразка канонічної символіки не варто відокремлювати від пошуку помежових категорій – опису найбільш загальних рис реальності", – підсумовує В. Куайн.
Такі філософські переконання В. Куайна сприяли як прискоренню, так і отриманню проведення ним подальшого наукового пошуку. Так, використовуючи "канонічну схему", він міг аргументувати необхідність вирішення проблеми "існування": "існувати означає бути смислом з'єднуючої перемінної"; "існування – це те, що виражає квантор існування. Речі, які є F, існують, якщо і лише якщо ". Відповідно, ми можемо визначити, чи існують класи, числа або вомбати, перевіривши, чи є дані передбачувані об'єкти смислами поєднаних перемінних. Зрозуміло, говорити, що "речі, які є F, існують, якщо і лише якщо
... так само даремно, як і безумовно, оскільки саме так первісно пояснюється символічний кванторний запис (за допомогою рекурсії до "початкової мови"), 3 іншого боку, ми маємо "факт, який полягає у тому, що вимагати експлікації існування в більш простих термінах є нерозумним". Запропоноване дослідження, скоріше, є найбільш простим, хоча логіко-філософський підхід може вимагати більшого.
Таким чином, існувати означає бути смислом "сполученої перемінної"168. Поведінка людини не може обійтися без уваги до того, що визнається існуючим. Що саме визначається існуючим? Спрощуючи аргументацію В. Куайна, але зберігаючи її істотні моменти, варто звернутися до пропозиціональної функції "х є р". Існуючим визнається лише такий "х", який задовольняє положення "х є р". Отже, існувати – означає бути смислом "пов'язаної перемінної". Такий висновок координує з "логікою предикатів, у якій використовуються квантори, зокрема квантор всезагальності. Усі наукові закони можна записати в кванторному вигляді". Отже, у науці у ролі існуючих приймаються не будь-які об'єкти, а лише ті, що виступають смислами і значеннями введених ними перемінних.
Це дослідження має і певні обмеження: інтенсіональні ідіоми не узгоджуються з принципом екстенсіональності, однак В. Куайн наполягає, що відмова від них не буде мати катастрофічних наслідків. Оскільки "ми описуємо істинну і помежову структуру реальності, – доводить мислитель, – канонічна схема для нас буде аскетичною схемою, що не знає жодних ланок, окрім прямих, і жодних пропозиціональних установок, а лише фізичну будову і поведінку організмів". У результаті значна частина проведеного аналізу вимагає "перекладу" понять буденної мови на штучну мову вичислення предикатів.
Логіка вищенаведених міркувань В. Куайна зумовлює визначення ним своєї пізнавальної позиції, яка отримала назву "натуралістичної епістемології" (за аналогією до його впливової статті "Натуралізована епістемологія"). У ній В. Куайн стверджує, що "епістемологія має справу з основами науки". Застосовуючи свою холістську концепцію і спираючись на питання, які пов'язані з дослідженням основ математики, філософ намагається довести, що існують два види дослідження: "концептуальне", предметом якого є смисл, і "доктринальне", предметом якого виступає істина. Якщо в доктринальній сфері, згідно з В. Куайном, з часів Д. Юма не було зроблено нічого нового, то в концептуальній сфері було досягнуто "певного прогресу".
На його думку, це насамперед пов'язано з творчістю Р. Карнапа, який, пояснюючи світ як "логічний конструкт", досяг найбільшого прогресу в концептуальній сфері. Однак його проект зазнав невдачі, оскільки Р. Карнап прагнув до "раціональної реконструкції", тому будь-яка побудова "фізикалістського дискурсу" у термінах чуттєвого досвіду, логіки і теорії множин повинна була б вважатися задовільною настільки, наскільки вона сприяла б успіху "фізикалістського дискурсу". Але якщо б Р. Карнапу "вдалося успішно здійснити що всеоб'ємну побудову, то ...як би він міг стверджувати, чи є вона істинною?". З точки зору В. Куайна, у кожній мові (природній і штучній) існують аргументи, за допомогою яких вирішуються питання референції, існування та істини.
Окрім них потенційно існують також інші аргументи, що додатково проблематизує цю ситуацію. Для вирішення цієї проблеми В. Куайн пропонує свої аргументи, які одразу приводять його до натуралістичної епістемології, варіант якої мислитель репрезентує так: "Однак до чого вся ця творча реконструкція, всі ці вимисли? Стимуляція чуттєвих рецепторів – це ті єдині емпіричні дані, з якими змушений мати справу той, хто намагається отримати картину світу. Чому б просто не розглянути, як це облаштування насправді відбувається? Чому б не звернутися до психології? Така капітуляція епістемології перед психологією відкидалася насамперед як циркуляція міркування. Якщо метою епістемології є обґрунтування основ емпіричної науки, то він не може використовувати психологію, так само як і іншу емпіричну науку для такого обґрунтування. Однак така вимогливість стосовно логічного круга втрачає будь-який смисл, якщо ми залишили надію вивести науку зі спостереження".
Із наведеного міркування, так само як і з куайнівського розгляду релятивістського регресу, не так просто зрозуміти, як саме відмова від прагнення "вивести теорії зі спостережень" покладає край сумнівам відносно логічного круга. У результаті такої аргументації виходить, що невдача емпіричної програми з переведення мови науки на мову "логіки, термінів спостереження і теорії множин", а також встановлення певного роду редукції, що не проводила б елімінацію, означає "відмовитися від останньої переваги, якою володіла б раціональна реконструкція порівняно зі звичайною психологією".
Така "натуралістична епістемологія" заперечує старі фундаменталістські претензії зрозуміти всі процеси пізнання і способи пристосування до світу. Епістемологія, з точки зору В. Куайна, може стати на чолі психології як природної науки. Натуралізована епістемологія вивчає природні феномени і людський організм. Когнітивні процеси вивчаються з позиції способу отримання інформації нашими рецепторами і того, як вона обробляється мозком.
Під час доведення, що натуралістична епістемологія в новому образі включена в природну науку як "розділ психології", В. Куайн вводить аргумент "природного феномену", під яким розуміється фізичний людський суб'єкт... "Цей людський суб'єкт являє собою експериментально контрольований вхід (наприклад, певну модель випромінювання певної частоти) і через деякий час суб'єкт видає на виході опис зовнішнього трьохвимірного світу в його розвитку... Це робиться для того, щоб побачити, як дані відносяться до теорії і як певні теорії природи переважають наявні дані".
Якщо такий проект розглядати як суто науковий, то все одно неможливо не вказати на те, що в цій науковій програмі відсутня будь-яка згадка інтенціональної або соціальної складової знання. Неможливо заперечувати те, що люди в усіх ситуаціях будують симетричні співвідношення із зовнішнім світом, із тією реальністю, що постає джерелом всього нашого простого чуттєвого сприйняття. Виникає думка: для того, щоб дійти до понять і вірувань, потрібно "щось значно більше, ніж нейрофізіологічна психологія". Однак, відповідно до аргументів самого В. Куайна, не існує причини вірити в те, що всі ці мови можуть перекладатися в єдину мову, яка постає ізоморфною реальністю, і у якій все, нарешті, подано правильно.
Враховуючи складність і певну суперечливість аргументації В. Куайна, Дж. Реале і Д. Антісері вважають, що його епістемологію можна узагальнити у таких положеннях: субдетермінація теорії з боку логіки і досвіду (тобто неможливість всіх фактичних очевидностей і логічних аргументів підтвердити або спростувати теорію остаточно); ідея, що дві суперечливі теорії можуть продемонструвати однакову фактичну очевидність; переконання в тому, що завдяки концептуальній схемі можна передбачити майбутній досвід у контексті досвіду минулого; думка про те, що не можна співставляти дві теорії з неконцептуалізованою реальністю; акцент на гіпотетико-дедуктивному методі; прийняття двох кардинальних принципів емпіризму. Отже, "по-перше, кожна наукова очевидність є сенсорною очевидністю; по-друге, прийняття словесних сигніфікатів засновується на сенсорній очевидності а також критика редукціонізму і аналітико-синтетичного розподілу".
Важливе місце в міркуваннях В. Куайна посідає проблема обґрунтування "об'єктивності науки". Праця мислителя під назвою "Пошук істини" розпочинається з розділу, що називається "Основи". Це логічний термін, який означає те, що може розглядатися як основа на користь (або проти) певного вірування навіть тоді, коли мрія логічного емпірика про індуктивну логіку залишиться нездійсненною. Емпіризм вимагає, щоб віра засновувалась на "пропозиціях спостереження". Для В. Куайна "пропозиція спостереження є способом вербалізації передбачення, за допомогою якого перевіряється теорія...", а також "пропозиція спостереження є пропозицією випадку (що в одних ситуаціях може бути істинною, а в інших – хибною), відносно якої користувачі мови можуть одразу прийти до згоди, якщо стали свідками відповідної ситуації".
У ситуації, коли теорія диктує спостереження (емпірію) В. Куайн не бачить реальної складності. "У певному розумінні навіть найпростіші пропозиції спостереження диктуються теорією... Але будучи зумовленою стимульними ситуаціями, пропозиція спостереження вільна від теорії; однак будучи розглянутою аналітично, тобто слово за словом, вона є продиктованою теорією". Те саме є істинним і стосовно інших складних пропозицій спостереження, які санкціонуються цілими спільнотами. "їх відрізняє... все та ж голофрастична асоціація з фіксованим діапазоном чуттєвих стимуляцій, безвідносно до того способу, за допомогою якого ці стимуляції могли б бути отримані".
У подібній ситуації складним не постає і холізм. Зберігається умова, згідно з якою, перевірка гіпотези засновується на "логічному відношенні імплікації". Однак у цього аргументу є дві сторони. З першої, теоретичної сторони, у нас в запасі завжди є теорія, що приймається, а також гіпотеза. За допомогою цієї комбінації здійснюється імплікація. Завдяки другій стороні, що пов'язана зі спостереженням, ми володіємо узагальненням, яке полягає в тому, що експериментатор може здійснювати безпосередню перевірку. "Узагальнення, складене подібним чином з даних спостереження – “коли є це, відбувається те” – я називаю категорією спостереження (observational categorical)", – зазначав В. Куайн. Холізм підтверджує, що хибність категорії спостереження не постає остаточним спростуванням гіпотези. Для досягнення об'єктивності ми відкидаємо ту гіпотезу, яка здається найбільш "підозрілою", прагнучи при цьому максимально уникнути спотворень. Після того, як ми "розсіяли" таким чином імплікацію, то починаємо відслідковувати класи пропозицій, які імплікують "відкинуті нами вірування допоки не буде досягнуто спільної узгодженості".
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Логічні засади аргументації у філософському знанні» автора Комаха Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Аргументація достовірного знання в "прагматичному аналітизмі"“ на сторінці 3. Приємного читання.
