• 2) територіальний (синонім – хоричний), елементами якого є підсистеми нижчого рангу, ніж досліджувана, а відношеннями – горизонтальні потоки між ними, позиційні залежності, генетико-еволюційні та ін.;
• 3) часовий (синонім – динамічний), елементи якого виділяються як окремі інтервали часу, а відношення – як послідовність їх змін.
Відповідно виділяються вертикальний, територіальний та часовий класи структур екосистеми.
Кожен із загальних аспектів аналізу системи реалізується у більш конкретних формах. Так, у рамках територіального аспекту досліджуються такі різні типи відношень, як зв'язок еко- та геосистем потоками води, повітря, міграцією тварин, їх позиційні, генетико-еволюційні зв'язки тощо. Відповідно до цих типів відношень виділяються й різні типи територіальних структур геосистеми. Послідовна конкретизація аспекту аналізу геосистеми приводить до конкретизації поняття її структури.
Ефективним підходом структурного аналізу геосистем є модульний. Модуль системи виділяється як сукупність усіх її елементів, пов'язаних безпосередніми відношеннями з якимось одним елементом або їх деякою фіксованою групою. Будь-який модуль є моноцентричною структурою. Класична модель екосистеми – типовий приклад модуля, виділеного з геосистеми. Взагалі в геосистемі можна виділити як мінімум стільки модулів, скільки в ній є елементів, тобто в межах однієї геосистеми можна аналізувати багато різних екосистем – ґрунту, певного виду рослин чи всього фітоценозу або ґрунтово-рослинного комплексу тощо.
Цілісність – властивість системи, яка проявляється в тому, що вилучення з неї певного компонента призводить до її кардинальної перебудови або взагалі загибелі, а сам цей компонент окремо від системи існувати не може або ж він якісно змінюється. Екосистеми мають риси цілісності. Так, позбавлення екосистем ґрунту призводить до їх трансформації в цілому – вони не можуть мати і рослинності, практично зникає трофічна структура, формуються специфічні водний, радіаційний, геохімічний та інші режими. Такої самої радикальної трансформації зазнає територіальна структура геосистеми. Наприклад, вилучення з неї елементів локальної ерозійної сітки (геосистем лощин, ярів, балок) призводить до інтенсивного заболочення вододілів, зміни гідрологічного і ландшафтно-геохімічного режимів геосистеми в цілому.
Своєрідність прояву цілісності у системах полягає в тому, що з вилученням із їх структури певних елементів система стає іншою (іншого типу), але не замінюється системою якогось іншого класу. В цьому відношенні цілісність геосистеми значно нижча, ніж цілісність біосистем (наприклад, окремого організму), технічне вилучення деяких елементів з яких призводить до їх розпаду (загибелі або поломки). У геосистемах може й не бути деяких геокомпонентів (ґрунтів, рослин), проте системні зв'язки між тими, що є, і тут зберігаються.
Більш "сильним" виявом цілісності систем є їх емерджентність (синонім - холістичність), тобто притаманність системі таких властивостей, якостей та функцій, яких не має жоден з її елементів і які не можуть виникнути при їх механічній суміші, а лише за умови їх взаємодії. Як приклад таких холістичних проявів екосистеми можна навести продуційний процес (продукування біомаси – наслідок складної взаємодії всіх компонентів), кругооборота різних субстанцій, здатність системи до самоочищення тощо.
Відкритість. Відкритими є системи, частина елементів яких мають зв'язки з елементами, що не належать до її структури. Елементи останнього типу становлять зовнішнє середовище системи, а зв'язки, що йдуть від них до системи, називають вхідними, входами, зовнішніми сигналами. Крім вхідних, є й вихідні зовнішні зв'язки системи (синоніми -виходи, відгуки). Системи, що мають лише вхідні зовнішні зв'язки і практично не мають вихідних, називають напівзакритими. Закритими вважаються системи, у яких немає зовнішніх зв'язків, тобто які не залежать від зовнішнього середовища. Щодо екосистем останнього сказати не можна, оскільки такі вхідні потоки, як надходження сонячної радіації, атмосферні опади тощо – неодмінна умова їх існування. Проте як напівзакриті можна розглядати деякі типи систем, наприклад акумулятивного геохімічного режиму. Горизонтальними потоками води, вітру, речовини, біотичними міграціями одні геосистеми пов'язані з іншими. Геосистеми відкриті й до антропогенних навантажень.
Ступінь зв'язку екосистем із зовнішнім середовищем настільки тісний, що є важливі підстави вважати їх характерною ознакою слабкої відокремленості із зовнішнього середовища. Із цією особливістю пов'язана, зокрема, складність визначення вертикальних та горизонтальних меж досліджуваної системи.
Динамічність. Динамічними називаються системи, значення характеристик яких змінюються в часі. У різні проміжки часу геосистема може перебувати у неоднакових станах, тому її повний опис передбачає вияв цих станів та послідовності їх змін. Таким чином, геосистеми виділяються не лише в просторі, а й у часі. Якщо з просторово-територіальної точки зору екосистема вичленовується як деякий територіально локалізований об'єм, то із часової – як певний інтервал часу, протягом якого система виявляє свої основні особливості.
Важливою особливістю динаміки екосистем є те, що різні її характеристики змінюються в часі з різною частотою. Метеорологічні показники дуже мінливі, тоді як властивості геологічної основи геосистеми змінюються дуже повільно. Виділяють різні класи часових розмірностей системи. Прийнято розрізняти добову, сезонну (річну) та багаторічну динаміку.
Стійкість екосистеми проявляється у багатьох формах і дає їй змогу протистояти зовнішнім впливам, зокрема антропогенним, зберігати за взаємодії із зовнішнім середовищем свою цілісність та інші ознаки. Нестійкі в цих умовах геосистеми змінюються на більш стійкі типи, тому стійкість екосистеми значною мірою зумовлена генетико-еволюційно. У процесі еволюції шляхом пристосування геокомпонентів та контактуючих геосистем одна до одної формуються їх стійкі ландшафтно-екологічні взаємовідносини і структури. В умовах інтенсивного втручання людської діяльності в природу ця рівновага часто порушується. Розвиток деградаційних процесів у екосистемах (вимирання видів, ерозія та засолення Грунтів, забруднення тощо) є не чим іншим, як наслідком втрати ними стійкості до антропогенних навантажень. Тому оцінка стійкості системи до зовнішніх факторів є однією з найважливіших прикладних проблем екології.
Стохастичность. Стохастичними називаються системи, залежність між характеристиками яких та їх зв'язки із зовнішнім середовищем не жорстко детерміновані (функціональні), а статистичні, ймовірнісні. Причин цього багато; одна з них полягає в опосередкованості взаємодій між елементами екосистем: елемент А діє на В, В – на С і т. д. Такі ланцюги зв'язків у екосистемі можуть бути дуже довгими. А чим довший ланцюг, тим менш тісними, менш однозначними стають зв'язки між кінцевими елементами. На систему діє багато зовнішніх факторів суто стохастичної, ймовірнісної природи (наприклад, випадання опадів), що зумовлює ймовірнісний характер її динаміки та еволюції.
Стохастичність екосистем проявляється у статистичному (корелятивному) характері зв'язків між її окремими ознаками (наприклад, між продуктивністю та гумусніспо, сумою опадів тощо), відсутності жорсткої прив'язаності одного типу геокомпонента до іншого (певного виду рослинного угруповання до лише одного певного виду ґрунту), незбігові природних меж різних геокомпонентів, неоднозначності змін геосистем за певних антропогенних навантажень, імовірнісний характер динаміки, зокрема прогнозної тощо. Усе це береться до уваги під час дослідження екосистем методами системного аналізу з використанням теорії ймовірностей та математичної статистики.
Закономірності функціонування екологічних систем
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія систем в екології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Складність екологічних систем“ на сторінці 2. Приємного читання.
