Правило походження нових видів від неспеціалізованих предків: нові великі групи організмів беруть початок не від спеціалізованих представників предків, а від їхніх порівняно неспеціалізованих груп.
Принцип дивергенції Ч. Дарвіна: філогенез будь-якої групи супроводжується поділом її на ряд філогенетичних гілок, які розходяться в різних адаптивних напрямках від середнього вихідного стану.
Принцип прогресуючої спеціалізації: група, що ступає на шлях спеціалізації, у подальшому розвитку буде рухатися шляхом все більш глибокої спеціалізації.
Правило більш високих шансів вимирання глибоко спеціалізованих форм (О. Марш): швидше вимирають більш спеціалізовані форми, генетичні резерви яких для подальшої адаптації знижені.
Закон збільшення розмірів (зростання) та ваги (маси) організмів у філогенетичній гілці (В. І. Вернадський): у ході геологічного часу форми, що виживають, збільшують свої розміри (а відтак – вагу), а потім вимирають. Відбувається це тому, що чим менші особини, тим важче їм протистояти процесам ентропії (які призводять до рівномірного розподілу енергії), організовувати енергетичні потоки для здійснення життєвих функцій. Отже, в процесі еволюції розмір особин збільшується.
Аксіома адаптованості Ч. Дарвіна: кожний вид адаптований до певної, специфічної для нього сукупності умов існування.
Екологічне правило С. С. Шварца: кожна зміна умов існування прямо або опосередковано викликає відповідні зміни способів реалізації енергетичного балансу організму.
Закон відносної незалежності адаптації: висока адаптивність до одного з екологічних факторів не дає такого самого ступеня пристосовуваності до інших умов життя (навпаки, вона може обмежувати ці можливості через фізіолого-морфологічні властивості організмів).
Закон єдності "організм – середовище": життя розвивається внаслідок постійного обміну речовиною та інформацією на базі потоку енергії в сукупній Єдності середовища та організмів, що його населяють.
Правило відповідності умов середовища генетичній обумовленості організму: вид може існувати лише тоді, коли навколишнє середовище відповідає генетичним можливостям пристосування цього виду до його коливань та змін.
Закон обмеженого росту (Ч. Дарвін): існують обмеження, які перешкоджають тому, щоб нащадки однієї пари особин, розмножуючись за геометричною прогресією, заполонили всю земну кулю.
Принцип мінімального розміру популяцій: існує мінімальний розмір популяції, нижче якого її чисельність не може опускатися.
Правило А. Уоллеса: у міру просування з півночі на південь видова різноманітність зростає. Причина полягає в тому, що північні біоценози історично молодші і знаходяться в умовах меншого надходження енергії від Сонця.
Закон збіднення живої речовини в його згущеннях (Г. Ф. Хільмі): індивідуальна система, яка працює в середовищі з рівнем організації, більш низьким, ніж рівень самої системи, приречена: постійно втрачаючи структуру, система через деякий час розчиняється в навколишньому середовищі. Звідси випливає важливий висновок для природоохоронної діяльності: штучне збереження екосистем малого розміру (на обмеженій території, наприклад, заповідника) призводить до їх поступової деструкції і не забезпечує збереження видів та спільнот.
Правило біологічного підсилення: при переході на більш високий рівень екологічної піраміди накопичення ряду речовин, у тому числі токсичних і радіоактивних, зростає приблизно в такій самій пропорції.
Правило екологічного дублювання: зниклий або знищений вид у рамках одного рівня екологічної піраміди заміняє інший, аналогічний за схемою: дрібний заміняє великого, нижче організований – більш високоорганізованого, більш генетично лабільний та мутабельний – менш генетичномінливого. Особини стають дрібнішими, але загальна кількість біомаси збільшується.
Правило обов'язковості заповнення екологічних ніш: порожня екологічна ніша завжди і обов'язково заповнюється.
Правило екотопу або крайового ефекту: на межі біоценозів зростає число видів та особин у них, оскільки зростає число екологічних ніш унаслідок виникнення на межі нових системних властивостей.
Правило взаємопристосованості організмів в біоценозі Мебіуса – Морозова: види в біоценозі пристосовані один до одного настільки, що їхня спільнота складає внутрішньо суперечливе, але єдине і взаємозв'язане ціле.
Принцип формування екосистеми: тривале існування організмів можливе лише в рамках екологічних систем, де їхні компоненти та елементи доповнюють один одного і взаємно пристосовані.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія систем в екології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Основні закони функціонування екологічних систем“ на сторінці 5. Приємного читання.
