Основні закони функціонування екологічних систем

Теорія систем в екології

Правило походження нових видів від неспеціалізованих предків: нові великі групи організмів беруть початок не від спеціалізованих представників предків, а від їхніх порівняно неспеціалізованих груп.

Принцип дивергенції Ч. Дарвіна: філогенез будь-якої групи супроводжується поділом її на ряд філогенетичних гілок, які розходяться в різних адаптивних напрямках від середнього вихідного стану.

Принцип прогресуючої спеціалізації: група, що ступає на шлях спеціалізації, у подальшому розвитку буде рухатися шляхом все більш глибокої спеціалізації.

Правило більш високих шансів вимирання глибоко спеціалізованих форм (О. Марш): швидше вимирають більш спеціалізовані форми, генетичні резерви яких для подальшої адаптації знижені.

Закон збільшення розмірів (зростання) та ваги (маси) організмів у філогенетичній гілці (В. І. Вернадський): у ході геологічного часу форми, що виживають, збільшують свої розміри (а відтак – вагу), а потім вимирають. Відбувається це тому, що чим менші особини, тим важче їм протистояти процесам ентропії (які призводять до рівномірного розподілу енергії), організовувати енергетичні потоки для здійснення життєвих функцій. Отже, в процесі еволюції розмір особин збільшується.

Аксіома адаптованості Ч. Дарвіна: кожний вид адаптований до певної, специфічної для нього сукупності умов існування.

Екологічне правило С. С. Шварца: кожна зміна умов існування прямо або опосередковано викликає відповідні зміни способів реалізації енергетичного балансу організму.

Закон відносної незалежності адаптації: висока адаптивність до одного з екологічних факторів не дає такого самого ступеня пристосовуваності до інших умов життя (навпаки, вона може обмежувати ці можливості через фізіолого-морфологічні властивості організмів).

Закон єдності "організм – середовище": життя розвивається внаслідок постійного обміну речовиною та інформацією на базі потоку енергії в сукупній Єдності середовища та організмів, що його населяють.

Правило відповідності умов середовища генетичній обумовленості організму: вид може існувати лише тоді, коли навколишнє середовище відповідає генетичним можливостям пристосування цього виду до його коливань та змін.

Закон обмеженого росту (Ч. Дарвін): існують обмеження, які перешкоджають тому, щоб нащадки однієї пари особин, розмножуючись за геометричною прогресією, заполонили всю земну кулю.

Принцип мінімального розміру популяцій: існує мінімальний розмір популяції, нижче якого її чисельність не може опускатися.

Правило А. Уоллеса: у міру просування з півночі на південь видова різноманітність зростає. Причина полягає в тому, що північні біоценози історично молодші і знаходяться в умовах меншого надходження енергії від Сонця.

Закон збіднення живої речовини в його згущеннях (Г. Ф. Хільмі): індивідуальна система, яка працює в середовищі з рівнем організації, більш низьким, ніж рівень самої системи, приречена: постійно втрачаючи структуру, система через деякий час розчиняється в навколишньому середовищі. Звідси випливає важливий висновок для природоохоронної діяльності: штучне збереження екосистем малого розміру (на обмеженій території, наприклад, заповідника) призводить до їх поступової деструкції і не забезпечує збереження видів та спільнот.

Правило біологічного підсилення: при переході на більш високий рівень екологічної піраміди накопичення ряду речовин, у тому числі токсичних і радіоактивних, зростає приблизно в такій самій пропорції.

Правило екологічного дублювання: зниклий або знищений вид у рамках одного рівня екологічної піраміди заміняє інший, аналогічний за схемою: дрібний заміняє великого, нижче організований – більш високоорганізованого, більш генетично лабільний та мутабельний – менш генетичномінливого. Особини стають дрібнішими, але загальна кількість біомаси збільшується.

Правило обов'язковості заповнення екологічних ніш: порожня екологічна ніша завжди і обов'язково заповнюється.

Правило екотопу або крайового ефекту: на межі біоценозів зростає число видів та особин у них, оскільки зростає число екологічних ніш унаслідок виникнення на межі нових системних властивостей.

Правило взаємопристосованості організмів в біоценозі Мебіуса – Морозова: види в біоценозі пристосовані один до одного настільки, що їхня спільнота складає внутрішньо суперечливе, але єдине і взаємозв'язане ціле.

Принцип формування екосистеми: тривале існування організмів можливе лише в рамках екологічних систем, де їхні компоненти та елементи доповнюють один одного і взаємно пристосовані.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія систем в екології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Основні закони функціонування екологічних систем“ на сторінці 5. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Частина перша. Основи використання теорії систем в екології

  • Зв'язок теорії систем з іншими науками

  • Поняття системи

  • Властивості систем

  • Класифікація систем

  • Системний аналіз та системний підхід як методології дослідження систем

  • Складність екологічних систем

  • Закономірності функціонування екологічних систем

  • Ступені організації екосистем

  • Парцелярні екосистеми

  • Біогеоценозні екосистеми

  • Ландшафтні екосистеми

  • Провінційні екосистеми

  • Біомні екосистеми

  • Субстратні екосистеми

  • Глобальна екосистема – біосфера

  • Енергетичний баланс екологічних систем та їх продуктивність

  • Біологічна продуктивність екологічних систем

  • Екологія популяцій

  • Екологічні фактори та їх вплив на життєдіяльність організмів

  • Класифікація екологічних факторів та їх вплив на живі організми

  • Види дії екологічних чинників на організми

  • Екологічна ніша з позицій системного підходу

  • Природна динаміка та еволюція екосистем

  • Екологічна сукцесія

  • Еволюція екосистем

  • Флуктуації екосистем

  • Стійкість, стабільність та самоочищення екосистем

  • Самоочищення екологічних систем

  • Системний аналіз самоочищення біотехноценозу

  • Основні закони функціонування екологічних систем
  • Методологія системного аналізу довкілля

  • Основні принципи системного аналізу

  • Етапи і послідовність системного аналізу

  • Методика проведення системного аналізу

  • Методи системного аналізу

  • Формалізовані методи

  • Методологія побудови або ідентифікації складних систем

  • Опис системи на вербальному рівні

  • Історична форма опису системи

  • Предметна форма опису системи

  • Функціональна форма опису системи (функціональний аналіз)

  • Принципи моделювання екологічних систем і процесів

  • Класифікація моделей

  • Властивості моделей

  • Підходи до фізичного і математичного моделювання

  • Узагальнений алгоритм побудови математичної моделі

  • Формалізовані процедури системного аналізу

  • Декомпозиція та агрегація

  • Процедура декомпозиції. Алгоритм декомпозиції

  • Агрегатування

  • Частина друга. Використання теорії систем для розв'язання екологічних задач

  • Моделі екологічних систем, що описуються одним диференціальним рівнянням першого порядку. Стійкість. Метод Ляпунова

  • Моделі, що описуються системами диференціальних рівнянь другого порядку. Фазова картина системи. Визначення стійкості

  • Лінійні системи. Типи особливих точок: вузол, сідло, фокус, центр

  • Дослідження стійкості нелінійних систем за методом Ляпунова

  • Кінетичні рівняння Лотки та модель Вольтерра

  • Використання методів системного підходу та моделювання в екології

  • Детерміністські моделі

  • Стохастичні моделі

  • Екологічні тригери, автоколивання, граничні цикли

  • Динамічні моделі в екології

  • Узагальнені моделі взаємодії двох видів

  • Матричні моделі

  • Оптимізаційні моделі

  • Ігрові моделі

  • PEST- та SWOT-аналіз в управлінні екологічними системами