Концептуальні засади еволюційної парадигми в екології були закладені у працях відомих англійських натуралістів Ч. Лайєля і Ч. Дарвіна. У праці Чарльза Лайєля "Основи геології" на противагу традиційному поясненню природних явищ дією надприродних сил наведено взаємозв'язок між сутністю сучасних природних процесів та подіями, що відбувалися протягом усієї геологічної історії Землі. Він запропонував так званий принцип "уніформізм" (актуалізму), який ґрунтувався на тому, що вивчення сучасного є ключем для пізнання майбутнього. На думку Лайєля, види змінюються, пристосовуючись до навколишньої природи, і зміни ці відбуваються повільно, поступово, але неминуче; здобуті при цьому властивості організмів успадковуються. Пізніше принцип уніформізму став методологічною основою будь-якого дослідження, пов'язаного з реконструкцією минулих подій.
Величезним внеском у розвиток екологічних досліджень стала публікація у 1859 р. праці Чарльза Дарвіна (1809^1882) "Походження видів шляхом природного добору", що стало без перебільшень подією світового значення. На думку В.І. Вернадського, у цій праці була відображена "історія живої речовини, що виражається у повільній зміні форм життя і живих організмів, генетично між собою пов'язаних від одного покоління до другого без перерви"1. Викладена у ній еволюційна теорія стала обов'язковим складником екології. За цією теорією, сенс розвитку полягає у постійному, невпинному пристосуванні видів до умов середовища мешкання і досягненні таким чином стану стійкої рівноваги. Екологічний зміст цього висновку полягає у тому, що головним мірилом прогресу стає здатність видів виживати у конкретних умовах середовища. У цій праці Ч. Дарвіна ще не застосовувався термін "екологія", проте вона справедливо вважається початком нової науки - екології.
Отже, початковий період становлення екології, який був найбільш тривалим і вважався підготовчим (його навіть називають періодом "наївної екології"), закінчився (умовно) у 1866 р., коли німецький зоолог В. Геккель у передмові до своєї праці "Загальна морфологія організмів" науку про організми та навколишнє для них середовище назвав екологією.
Е. Геккель тоді писав, що "екологія - це пізнання економіки природи, одночасне дослідження взаємовідносин всього живого з органічними і неорганічними компонентами середовища, включаючи неантагоністичні та антагоністичні взаємовідносини тварин і рослин, які контактують один з одним... Екологія - це наука, що вивчає всі складності взаємозв'язку і взаємовідношення у природі, які Ч. Дарвін розглядав як умови боротьби за існування".
II. Другий етап
Був порівняно короткочасним - тривав із другої половини XIX ст. до середини 30-х років XX ст. Йому притаманні такі характерні риси:
• 1. Об'єктом дослідження була вже не окрема особина, а великі групи організмів (популяції та їх об'єднання). Предметом - взаємодія популяцій різних видів істот між собою (наприклад, взаємовплив хижаків та їхньої здобичі). Це сприяло подальшому розвитку і розгалуженню екології як науки. Результатом стало офіційне розділення на III Ботанічному конгресі у Брюсселі (1910) екології рослин на два напрями: аутекологію (екологію особин) і синекологію (екологію угруповань, або спільнот). А пізніше, у 1927 р. після опублікування праці англійського вченого Ч. Елтона "Екологія тварин", було започатковано розвиток популяційної екології - демекології, яка стала лідером другого етапу.
• 2. Використовувані методи дослідження вже були досить різноманітними. Але велика заслуга цього етапу полягав у залученні до екологічних досліджень методів вищої математики (насамперед диференційних рівнянь). Це дало змогу екологам вперше виконувати теоретичне моделювання різноманітних взаємодій у навколишньому середовищі, робити передбачення, хоча вони можуть видатися надто спрощеними і не дуже точними як на сучасний погляд.
• 3. Найбільш важливим і видатним з усього нового, створеного в цей період, безперечно було фундаментальне вчення В.І. Вернадського про біосферу. 1926 р. вийшла його капітальна праця "Біосфера", у якій обґрунтовані планетарна геохімічна роль та глобальні функції живої речовини біосфери.
Отже, у другій половині XIX ст. різко зросла зацікавленість науковців проблемами взаємодії між організмами та впливу на них середовища мешкання. Продовжується накопичення відомостей про спосіб життя окремих видів рослин і тварин й одночасно виникають теоретичні узагальнення. Так, американський зоолог С. Форбс у своїй праці стосовно сільськогосподарських шкідників (1895) дав розгорнуте визначення екології як дуже складного і важливого предмета, який охоплює усе вчення Ч. Дарвіна, з одного боку, та залежність всього сільського господарства від цього учення - з іншого.
Створенню В.І. Вернадським учення про біосферу передували дослідження австрійського геолога Едварда Зюсса, який і запровадив термін "біосфера" у загальний вжиток. У праці "Про походження Альп" (1875) учений позначив цим терміном утворені живими організмами викопні породи. Вітчизняний геолог тих часів Павло Аполлонович Тутковський визначав біосферу як просторове розміщення біоти на планеті. І нарешті, Володимир Іванович Вернадський у низці праць, передусім у "Біосфері" (1926), розробив принципово нове розуміння біосфери як області існування життя, якісно відмінної від усіх інших об'єктів на Землі.
У цей самий час, наприкінці XIX - на початку XX ст., у науковому пізнанні починає укорінюватися системний підхід до дослідження різних об'єктів. Принципи системності простежуються у працях Л. фон Берталанфі (загальна теорія систем), К. Бернара (вчення про гомеостаз). Системна парадигма виявилася і в екології у концепціях екосистем та біогеоценозу, що свідчило про поступовий перехід до системного мислення.
Отже, не зважаючи на усі досягнення, на цьому етапі екологічні дослідження все ж майже не виходили за межі біоекологічних, оскільки проблем самої людини, а також її впливу на середовище існування вони практично не торкалися.
ІІІ. Третій етап розвитку екології
Третій етап розвитку екології сучасний. Його початком вважається публікація у 1935 р. статті англійського ботаніка Артура Тенслі "Правильне та неправильне використання концепцій і термінів в екології рослин", де вперше було запропоновано термін "екосистема". Тенслі вважав, що екосистема - це єдиний комплекс живих істот і абіотичних умов на певній території. Ця робота Тенслі ознаменувала перехід на новий ступінь розвитку екології завдяки використанню принципів комплексності та системності. Цим було започатковано формування нового розділу екології, який за кордоном одержав назву "вчення про екосистеми", а в російськомовній літературі, завдяки академіку В.М. Сукачову, - "біогеоценологія".
Характерними рисами цього етапу розвитку науки є: 1. Об'єкти дослідження екології розширюються - ними стає практично все, що існує у навколишньому природному середовищі. Предметом. - відповідно взаємозв'язки між цим всім і середовищем існування. Домінуючим стає уявлення (воно домінує і зараз) про "пов'язаність усього з усім", тобто про те, що усі види живої природи взаємодіють між собою та з довкіллям. Це означає, що вчення про взаємодію популяцій (демекологія) поступилося своїм лідерством. А лідером сучасного етапу стає глобальна екологія - вчення про всіх і про все.
• 2. До екологічних досліджень залучаються методи усіх наук - природничих, точних, соціальних.
• 3. За умов, коли на сучасному етапі розвитку екології постійно з'являється та відкривається щось нове, цей етап відрізняється від усіх попередніх, тим що виникають і стрімко розвиваються десятки галузей, розділів і підрозділів сучасної екології. Поділ вже вужчих частин екології відбувається безперервно.
Отже, екологія як наука пройшла довгий шлях становлення. При цьому вона вивчала природу спочатку на рівні окремих організмів (І етап), потім - на популяційному рівні (II етап) і врешті-решт - на екосистемному. Зараз увага екологів дедалі більше приділяється вивченню природних закономірностей на біосферному рівні, а також проблемам взаємовідносин людини і природи (соціальна екологія; екологія людини).
Структура сучасної екології
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи екології» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 1. Сучасна екологія як система знань про взаємодію природи та суспільства“ на сторінці 2. Приємного читання.
