Незважаючи на сучасне екстенсивне ведення землеробства, деградаційні процеси грунтового покриву України продовжують зростати у зв'язку з невизначеністю у співвідношенні між сільськогосподарськими угіддями, незбалансованістю біогеохімічних речовин і енергії в агроландшафтах, недосконалістю протиерозійних систем охорони земель та відсутністю агрогрунтового моніторингу.
Вибір показників агрогрунтового моніторингу зумовлений необхідністю адекватної характеристики основних функцій ґрунтів, ґрунтоутворювальних – або грунторуйнівних процесів, а також основних режимів і параметрів найважливіших для рослин. Існують різні теоретичні підходи до вибору класифікації контрольних показників залежно від структури і призначення моніторингу.
Концепція агроекологічного моніторингу запропонована Мілащенком Н.З. та ін. (1990) передбачає вирішення екологічних проблем землеробства на основі найбільш повного врахування грунтово-кліматичних, господарсько-економічних особливостей агроекосистеми, якісного і кількісного стану всіх складових її блоків- компонентів (грунт – рослина – вода – атмосфера). На думку авторів цієї концепції, агроекологічний моніторинг являє собою систему постійного і тривалого' спостереження В просторі та часі за кожним блоком-компонентом з використанням відповідних параметрів і показників. Принцип підбору показників такий: з численних показників вибирають Ті, які зумовлені основним завданням зонального агроекологічного моніторингу, його функціональною схемою. Показники групують у спеціальні категорії; У блоці- компоненті "грунт" вони поділяються на 11 груп для характеристики основних властивостей і процесів.
Агроекологічний моніторинг в інтенсивному землеробстві згідно з більш ранньою публікацією Мілащенка Н.З. та ін. (1988) в першу чергу передбачає ранжування показників на три групи:
перша – включає ті, що характеризують короткочасні зміни S властивостей;
друга – довгострокові;
третя – показники для ранньої діагностики.
Потім автори концепції пропонують ранжувати показники на категорії, які, очевидно, підпорядковані лише одній з цілей моніторингу – контролю за санітарним станом середовища:
• 1) для визначення вмісту речовин, що необхідні для нормального функціонування агроекосистеми;
• 2) для виявлення речовин, які в певних концентраціях мають негативний вплив;
• 3) для характеристики токсичних речовин, присутність яких або зовсім виключається або допустима в мікрокількостях. Аналогічний принцип класифікації показників (необхідні, допустимі в певних кількостях, недопустимі) покладено в основу методичного підходу до групування показників якості води в сільськогосподарському водокористуванні.
Загальновідомі методи розрахунку узагальненого показника агро- і фізико-хімічних властивостей грунтів, за допомогою яких численні різноманітні ознаки, що зумовлюють основні параметри грунтових режимів, виражають через комплексну оцінку родючості з врахуванням її ефективності та еволюції.
Зокрема, у Білорусі цей принцип знайшов широке застосування (Кулаковская Т.Н., 1978), але з часом він видозмінився: кожний окремий показник властивостей грунтів тепер виражають у процентах від оптимального значення для даного типу грунту з наступним розрахунком "комплексного агрохімічного балу", або "індексу окультуреності", як середньоарифметичного з нормованих властивостей. Однак і в цьому індексі не повністю враховують вплив найгірших властивостей грунтів (малих значень складових). Наприклад, для дерново-підзолистих суглинкових грунтів, індекс окультуреності дорівнює 100 балів (оптимум) при pH 6,5, вмісті Р2O5 – 28 і К2O – 24 мг/100 г грунту і гумусу 2,2 %. Якщо припустити, що за вмістом Р2O5, К2O і гумусу грунт зберігає ці оптимальні значення, а рівень сольового pH досягає 4,5, то індекс окультуреності знижується тільки до 82 балів, тобто залишається не просто досить високим, а навіть відповідає рівню родючості грунту вище за середній. Отже, цей метод, як і більшість раніше запропонованих, не позбавлений загального недоліку, тобто не відповідає такій вимозі: якщо хоча б за одним окремим показником якість незадовільна, то в цілому вона не може оцінюватися високо.
При вирішенні завдань з кількома залежними перемінними перспективно нині використовувати так звану функцію бажаності (Медведев В.В., 1992). Під цим розуміють той чи інший бажаний рівень параметра оптимізації. Згідно з даним методом, всі показники (х) трансформують таким чином в (у), щоб найкращому значенню певного показника відповідала одиниця (або 100), а найгіршому – нуль.
Позбавлений недоліків інших аналогічних методів, метод комплексної оцінки еволюції родючості ґрунтів за зведеним показником якості ґрунтів (ЗПЯГ) (Грінченко Т.О., 1992). Виходячи з принципу функції бажаності, пропонується таке функціональне перетворення окремих параметрів оптимізації рівня ґрунтової родючості (агрохімічних, фізико-хімічних, біологічних та інших властивостей ґрунтів) (формула 2.1.):
(2.1.)
де:
Yi – перетворений показник властивості грунту;
Xi – вихідний;
аi – оптимальне значення;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оцінка і прогноз якості земель» автора Барвінський А.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ОЦІНКА ОСНОВНИХ ПАРАМЕТРІВ РОДЮЧОСТІ ЗЕМЕЛЬ“ на сторінці 3. Приємного читання.
