На створення оптимальних умов для розвитку сільськогосподарських культур у сівозміні можна впливати агротехнічними прийомами, а саме: правильним вибором місця внесення вапна, формою добрив, строками і способами його внесення, поєднанням вапнування з удобренням.
Місце внесення вапна у сівозміні має значення там, де вирощують на значних площах картоплю, льон і люпин. У Лісостепу цей фактор менш суттєвий. Виходячи з того, що картопля найкраще розвивається при pH 5,0...5,5, люпин – 4,5...6,0, а льон – 5,5...6,5, вапнувати необхідно так, щоб не змінити ці значеній. Досягти цього можна трьома способами: І – внести зменшену норму вапна; II – внести вапно у рекомендованій нормі безпосередньо під картоплю, льон або люпин; 111 – висівати ці культури через 5...6 років після вапнування.
Перший спосіб малопридатний, бо, зменшуючи норму вапна, зменшуємо ефективність заходу в цілому в сівозміні. Третій не завжди можна застосувати, тому що на Поліссі польові сівозміни мають коротку ротацію, тобто невеликий набір культур, а в ній обов'язково вирощуються дві культури з трьох, що потребують слабокислого середовища. Тому у зерно-льоно-картопляних сівозмінах усі види (форми) мелених вапняних матеріалів у рекомендованих нормах слід вносити безпосередньо під картоплю – під зяблеву оранку або навесні при переорюванні зябу чи культивації, під льон або люпин – при зяблевій оранці. Але люпин краще розміщувати у сівозміні через 5-6 років після вапнування.
Вапнування доломітовим борошном на піщаних та супіщаних грунтах не дає шкідливих наслідків на будь-якій культурі.
Результати дослідів свідчать, що в перший рік дія вапна не досягає свого піку – це відбувається на другий-третій і навіть четвертий рік. Тому в перший рік дуже рідко вдається досягти зміни pH на одиницю, навіть через рік pH збільшується на 0,5-0,6. Внесення вапна безпосередньо під картоплю і льон майже не впливає на ураженість бульб паршею та зменшення в грунті бору, що погіршує якість волокна льону. Застосування вапна на фоні добрив значно зменшує негативні наслідки зміни реакції середовища на другий – третій рік дії вапна.
У Лісостепу його вносять під попередники і передпопередники тих культур, які найкраще реагують на вапнування (цукрові буряки, люцерна, конюшина, ріпак, горох тощо). Добрі результати дає внесення вапняних добрив безпосередньо під цукрові буряки перед лущенням стерні з наступним заорюванням. У 9-10-пільних сівозмінах з льоном і люпином, що впроваджуються у західних районах України, вапно доцільно вносити по півнорми у два прийоми – на початку і в середині ротації, враховуючи відношення культур до реакції середовища. При внесенні в грунт вапна, незалежно від поля сівозміни, кращі наслідки дає ретельне перемішування його з усією масою орного шару.
Дослідженнями, проведеними в різних грунтово-кліматичних зонах, установлено, що застосування мінеральних добрив на сильнокислих грунтах мало ефективне. Тривале внесення фізіологічно кислих форм цих добрив підкислює грунт, руйнує вбирний комплекс, знижує вміст гумусу, тобто знижує родючість. Система удобрення сільськогосподарських культур на кислих грунтах може бути високоефективною лише при правильному поєднанні з вапнуванням, яке повинно завжди передувати внесенню добрив.
На сильно- й середньокислих дерново-підзолистих грунтах Полісся і західних районів країни внесення вапна, а потім гною в одному полі за ефективністю не поступається дії при їх роздільному застосуванні в різних полях сівозміни. На слабокислих грунтах приріст урожаю від внесених на одному полі вапна і гною (краще зменшувати встановлену норму гною в 2 рази, збільшивши її в іншому) буде меншим, ніж загальний приріст його від окремо внесених на різних полях. При внесенні торфогнойових компостів норму вапна зменшувати недоцільно.
Легкий гранулометричний склад грунтів Полісся сприяє постійному вимиванню обмінних основ у грунтові води і виносу їх у річки та озера. Відбувається це тому, що грунти містять дуже мало гумусу та органічної речовини, що виконує роль клею та адсорбенту, і кальцій не затримується в них. Ось чому внесення вапна і гною в одному полі підвищує родючість кислого грунту.
Із запропонованих ученими способів меліорації солонцевих грунтів широке впровадження в практику землеробства отримали два прийоми – гіпсування та плантажна оранка. До нинішнього часу за допомогою цих прийомів уже меліоровано близько 2 млн. га солонцевих земель. Разом з тим, в останні роки роботи з хімічної меліорації солонцевих грунтів необгрунтовано припинились через відсутність державних коштів. Це призвело до посилення деградації солонцевих грунтів і зниження урожайності сільськогосподарських культур.
Технологія проведення гіпсування починається з визначення норми гіпсу та інших меліорантів, які треба внести в грунт на даному полі.
Орієнтовні норми внесення гіпсу, т/га:
• в зоні Полісся на чорноземно-лучних глеюватих, содово- солончакуватих грунтах – 1,5-2,0;
• в зоні Лісостепу на чорноземно-лучних содово-солонцюватих грунтах – 2,5-5,0; на кіркових солонцях – 5,0-7,0;
• в Степу на каштанових солонцюватих -1,5-3,0; на середньо- і глибокостовпчастих солонцях – 7,0-8,0.
Гіпс, як правило, вносять у грунт тими самими машинами, що й вапняні добрива. Головне при цьому, щоб він добре перемішувався з грунтом. Тому у сівозмінах з чорним або чистим паром, що характерно для Степу, гіпс найчастіше вносять під час оранки пару. Саме тут створюються сприятливі умови для його контакту і взаємодії з грунтом. Гіпс можна також вносити і під час оранки грунту (для сівби озимої пшениці після багаторічних трав) або під час зяблевого обробітку ґрунту (для сівби кукурудзи).
У Лісостепу гіпс вносять під час глибокої зяблевої оранки під цукрові буряки, що забезпечує добре його перемішування з грунтом, яке продовжується і під час міжрядного обробітку посівів. У богарному землеробстві півдня при незначній кількості опадів встановлену норму гіпсу вносять за 2-3 рази: третину під час оранки пару, а решту під час зяблевого обробітку грунту під кукурудзу або трави. На зрошуваних землях меліоранти (гіпс, фосфогіпс), можна розчиняти у воді в спеціальних резервуарах (аванкамерах) і вносити їх у грунт під час поливу.
У посушливих районах Степу, де під солонцевим горизонтом на глибині 30-50 см залягають багаті на гіпс і карбонати кальцію шари грунту, гіпсування здійснюють за методом самогіпсування. Для цього проводять плантажну оранку на глибину 50-60 см залежно від глибини залягання гіпсоносного шару грунту. Багатий на гіпс і карбонати кальцію шар грунту під час плантажної оранки перевертається на поверхню і перемішується з солонцевим горизонтом. Глауберова сіль, що утворюється внаслідок взаємодії кальцію гіпсу з ГВК, поступово вимивається в нижні шари грунту і кислотність грунтового розчину зміщується в бік нейтральної реакції. Плантажна оранка солонців також сприяє руйнуванню досить щільного водонепроникного горизонту, в якому затримуються всі мулувато-пилуваті часточки, що переважно розміщуються на глибині 18-20 см. Крім того, поліпшуються фізичні, фізико-хімічні властивості і водний режим солонців, створюються сприятливі умови для збагачення грунту поживними речовинами та для вимивання легкорозчинних солей.
У Лісостепу плантажна оранка не ефективна, оскільки спричинює повторне засолення грунту. Якщо засолені грунти зустрічаються на полях окремими плямами, гіпс вносять лише на такі місця. Якщо засолені ділянки грунту знаходяться в понижені" елементах рельєфу, то для їх ліквідації користуються методом плантажного планування. Засолені ділянки засипають грунтом з навколишніх полів за допомогою бульдозерів або скреперів. Такий спосіб гіпсування грунту забезпечує одночасно і вирівнювання рельєфу поля. Цей спосіб доцільно застосовувати під час підготовки полів для вирощування рису, бавовнику та інших культур в умовах зрошування.
При розміщенні солонцюватих грунтів на схилах для підвищення їх вологості проводять контурну оранку впоперек схилів і нарізають глибокі борозни для затримування талих вод, які вимивають солі у глибші горизонти грунту. На всіх полях, де вносили гіпс, у зимовий період потрібно проводити затримування снігу і талих вод, що забезпечує краще промивання їх водою і видалення з Грунту шкідливих для рослин розчинних солей.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оцінка і прогноз якості земель» автора Барвінський А.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Заходи щодо покращення агроекологічного стану меліорованих земель“ на сторінці 3. Приємного читання.
