• застосування автоматизованих інформаційно-дорадчих систем управління режимами зрошення, якістю іригаційної води, кальцієвим та поживним режимами. У їх основі лежить розробка та створення математичних моделей, які враховують динаміку процесу в часі та в залежності від величини техногенного навантаження. Інформаційно- дорадчі системи дозволяють дозувати техногенні навантаження в оптимальному режимі стосовно до стану земель;
• здійснення систематичного контролю за еколого-меліоративним станом земель та окремих його показників, створення розгалуженої мережі режимних та стаціонарних пунктів спостереження, яка відповідає вимогам одержання достовірної інформації;
• встановлення, обгрунтування і реалізація раціональних напрямів використання осушених земель, перш за все деградованих і низької категорії якості;
• своєчасна корекція системи удобрення, обробітку і сівозмін на Основі постійно діючого моніторингу осушених грунтів;
• запровадження і перехід на енерго- і ресурсозберігаючі технології відтворення родючості грунтів;
• застосування хімічних меліорантів для нейтралізації лужної реакції грунту і впливу кислих добрив;
• регулювання співвідношень основних елементів живлення (N, Р, К, Са) в грунтовому розчині при внесенні мінеральних і органічних добрив та меліорантів;
• вилучення із сівозміни культур, які не переносять кисле чи лужне грунтове середовище, і перехід на адаптивну технологію вирощування сільськогосподарських культур.
Меліорація проводилась часто низькоякісними вапняковими матеріалами грубого помолу з низьким вмістом СаСO3. Недостатньо використовувались місцеві сировинні вапнякові ресурси. Вапно завозилось з інших віддалених регіонів, що заздалегідь було економічно невигідним. Не надавалось належного значення фітобіологічній меліорації, як найдешевшому способу покращання властивостей та підвищення родючості кислих грунтів.
Водночас в період інтенсивної хімізації, особливо в умовах незбалансованого застосування мінеральних добрив, широко поширились процеси вторинного підкислення грунтів, навіть нейтральних за своєю природою чорноземів. Розповсюдження цього явища пов'язане з техногенним забрудненням грунтів, частішим випаданням кислотних атмосферних опадів, використанням фізіологічно кислих мінеральних добрив, особливо азотних, на нейтралізацію яких треба використовувати вапнякові добрива. Вторинне підкислення грунтів проявлялось також через підсилення елювіальних (підзолистих) процесів після закладки дренажу на перезволожених грунтах, глибинної заробки свіжих органічних добрив у важкосуглинкові слабоаеровані та оглеєні горизонти грунту.
На практиці уже доведено, що будь-яке зрушення кислотності є тимчасовим фактором. Через 3-5 років після вапнування грунт знову повертається до вихідного рівня кислотності, який йому генетично притаманний, і вимагає повторного вапнування. За даними наукових досліджень кислі ґрунти України вимагають повторного вапнування через кожні 4-9 років у залежності від генезису грунту та регіону його розповсюдження.
Світовий досвід з питань меліорації кислих грунтів показує, що в умовах розвиненої ринкової економіки всі енергоємні агрозаходи перш ніж їх реалізувати, дуже ретельно обґрунтовуються з різних боків – енергетичного, економічного, екологічного, комерційного тощо. Для підвищення та стабілізації продуктивності кислих грунтів у світовій практиці використовують комплексний підхід, одночасно впливаючи на грунт і рослини. При цьому хімічну меліорацію гармонійно поєднують з підбором відповідних рослин, що адаптовані до кислого грунтового середовища і які здатні ефективно поглинати елементи живлення і толерантні до їх дефіциту.
За останні роки, у зв'язку з інтенсифікацією техногенного підкислення грунтів, значимість застосування вапнякових матеріалів в багатьох країнах світу підвищилась. Так, наприклад, у США застосування вапна у 80-90 pp. XX ст. збільшилось майже втричі і становить 86 млн. т на рік. Обсяги внесення вапна, в залежності від реакції грунтового розчину (pH водної витяжки), тут коливаються від б до 12 т/га СаСO3. У Німеччині щорічно вапнується майже третя частина сівозмінної площі; виходячи з агрономічних вимог, тут вносять від 5 до 53 т/га СаСO3 під час докорінної меліорації кислих грунтів, а при підтримуючому вапнуванні – близько 1 т/га СаСO3. В Англії, в країні з добре розвинутими традиціями щодо вапнування ґрунтів, вносять в середньому по 4,4 т/га вапна.
Потреба грунтів у вапнуванні залежно від величини гідролітичної кислотності (мг-екв на 100 г ґрунту) орієнтовно така:
першочергова – в усіх зонах>4,0;
першочергова – на Поліссі і в Лісостепу. Середня – в Передкарпатті та західному Лісостепу і слабка – у гірських районах – 3,9...3,0;
середня – на Поліссі і в Лісостепу, слабка – в Передкарпатті й відсутня в гірських районах – 2,9...2,0;
слабка – опідзолені грунти Лісостепу, необхідно – дерново- підзолисті Полісся – 1,9...1,8;
слабка – супіщаних ґрунтів. Необхідно – глинисто-піщані і піщані з малим вбирним комплексом – 1,7... 1,5;
не вапнують – 1,4 і менше.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оцінка і прогноз якості земель» автора Барвінський А.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Заходи щодо покращення агроекологічного стану меліорованих земель“ на сторінці 2. Приємного читання.
