Розділ 86

Ремі обійшов Тібінґа і притиснув дуло револьвера йому до спини, просто під ліву лопатку.

Тібінґ заціпенів від страху.

— Ремі, я не…

— Усе дуже просто, — обірвав його Ремі, дивлячись на Ленґдона. — Камінь на підлогу, або я його пристрелю!

Ленґдон застиг на місці.

— Яка тобі користь від каменя? — нарешті вимовив він. — Ти ж його однаково не відкриєш.

— Самовпевненї дурні, — посміхнувся Ремі. — Ви що ж, не помітили, що, коли ви обговорювали ці вірші, я все слухав? А потім переказав іншим людям. Які, до речі, знають більше від вас. Ви ж бо навіть шукаєте не там, де слід. Могила, що вам потрібна, у зовсім іншому місці!

Тібінґ стривожився. «Що він верзе?»

— Навіщо тобі Ґрааль? — допитувався Ленґдон. — Щоб знищити? Перед кінцем днів?

— Сайласе, забери від пана Ленґдона наріжний камінь, — наказав Ремі.

Коли монах наблизився, Ленґдон відступив на крок і підняв криптекс над головою, сповнений рішучості пожбурити його на підлогу.

— Я швидше його розіб’ю, — сказав Ленґдон, — ніж віддам у брудні руки.

Тібінґа охопив жах. Ще мить — і справа його життя загине в нього на очах. Усі його мрії от-от розіб’ються.

— Роберте, ні! — закричав Тібінґ. — Не робіть цього! Ви ж тримаєте Ґрааль! Ремі ніколи не вистрелить у мене. Ми знаємося вже десять…

Ремі підняв пістолет догори і вистрелив у стелю. Мініатюрний револьвер гримнув зі страшною силою, луна прокотилася під кам’яним склепінням, наче грім.

Усі завмерли.

— Я не жартую, — сказав Ремі. — Наступний постріл буде йому в спину. Віддайте наріжний камінь Сайласові.

Ленґдон неохоче простягнув криптекс. Сайлас підійшов і взяв його, червоні очі світилися радістю помсти. Він опустив криптекс до кишені ряси і відступив, тримаючи Ленґдона й Софі під прицілом.

Тібінґ відчув, як рука Ремі міцно обхопила його шию. Слуга потягнув його до виходу, пістолет і досі боляче впирався в спину.

— Відпустіть його, — зажадав Ленґдон.