Розділ 86

У червоних очах монаха спалахнув гнів. Ремі весь напружився. Він боявся, що Сайлас вистрелить у Ленґдона, коли той триматиме криптекс. «Не можна допустити, щоб криптекс упав!»

Криптекс мав стати для Ремі перепусткою у світ свободи й багатства. Понад рік тому Ремі був просто п’ятдесятип’ятирічним слугою, що жив у Шато Віллет і виконував усі забаганки вередливого каліки сера Лі Тібінґа. Тоді йому зробили незвичайну пропозицію. Зв’язок із сером Лі Тібінґом — найкращим у світі знавцем історії Ґрааля — мав принести Ремі усе, про що він тільки мріяв. Відтоді кожна мить, яку він провів у стінах Шато Віллет, наближала його до заповітної мети.

«Я вже дуже близько, — казав собі Ремі, не зводячи очей з наріжного каменя у Ленґдона в руці. — Якщо Ленґдон його кине, все пропало».

«Бачу, доведеться-таки й мені вийти». Учитель суворо заборонив Ремі показуватись. Ремі був єдиним, хто знав Учителя особисто.

— Ви впевнені, що Сайлас упорається із цим завданням? — запитав Ремі Учителя менш ніж півгодини тому, коли одержував вказівки щодо викрадення каменя. — Може, краще я сам усе зроблю?

Учитель твердо стояв на своєму.

— Сайлас добре попрацював з чотирма членами Пріорату. Він добуде наріжний камінь. Ти ж не повинен виходити. Якщо інші тебе побачать, їх доведеться знищити, а вбивств уже й так було достатньо. Не показуй їм обличчя.

«Моє обличчя зміниться, — думав Ремі. — 3 тими грішми, які мені пообіцяли, я стану абсолютно новою людиною». Учитель йому сказав, що тепер хірурги можуть змінювати навіть відбитки пальців. Незабаром він буде вільний — інший невпізнаваний чоловік десь на пляжі підставлятиме сонцю своє нове привабливе обличчя.

— Зрозуміло, — сказав Ремі. — Допомагатиму Сайласові, залишаючись у тіні.

— Щоб ти знав, Ремі, — сказав йому Учитель, — могила, про яку йдеться у вірші, — не в церкві Темпля. Тож не бійся. Вони шукають не там, де треба.

Ремі був вражений.

— А ви знаєте, де ця могила?

— Звичайно. Пізніше я тобі скажу. Зараз треба діяти швидко. Якщо інші здогадаються, де насправді ця могила, і вийдуть із церкви з криптексом, то ми втратимо Ґрааль назавжди.

Ремі було начхати на Грааль, але Учитель обіцяв заплатити тільки після того, як вони його знайдуть. У Ремі голова йшла обертом від думки, скільки грошей він незабаром матиме. Третина від двадцяти мільйонів євро. Більш ніж достатньо, щоб зникнути раз і назавжди. Ремі уявляв містечка на Лазуровому березі, де він проживе решту своїх днів, ніжачись на сонечку і дозволяючи тепер іншим прислуговувати йому.

Зараз, причаївшись у церкві Темпля і слухаючи, як Ленґдон погрожує розбити наріжний камінь, Ремі відчув, що безхмарне майбутнє опинилося під загрозою. Думка про те, що він підійшов до мети так близько і тепер може вмить усе втратити, була нестерпною, і Ремі вирішив діяти. Револьвер у його руці був маленький, дрібнокаліберний, але однаково смертоносний, якщо стріляти з близької відстані.

Вийшовши з тіні, Ремі рішуче покрокував до круглої зали і націлився Тібінґові просто в голову.

— Старий, я довго чекав цієї миті!

Коли сер Лі Тібінґ побачив, що в нього цілиться Ремі, серце його мало не зупинилося. «Він що, збожеволів?!» Тібінґ упізнав мініатюрний револьвер «Медуза», що його він про всяк випадок тримав під замком у бардачку лімузина.

— Ремі? — здивовано вигукнув Тібінґ. — Що відбувається?

Ленґдон і Софі були ошелешені не менше.