Розділ 51

У кабіні запала мовчанка. Вона, здавалося, ще дужче підсилювала скрегіт бампера по асфальту. Вони вже проїхали певну відстань, і тепер, дивлячись на іскри, що вилітали з-під передньої частини авта, Ленґдон роздумував, наскільки це безпечно. Так чи інакше, якби їм зустрілося інше авто, то це неминуче привернуло б увагу. Ленґдон вирішив, що треба щось із цим зробити.

— Піду подивлюся, чи не можна відігнути цей бампер назад.

Він з’їхав на узбіччя й зупинився.

Нарешті настала благословенна тиша.

Йдучи до переду броньовика, Ленґдон почувався на диво бадьоро. Після того як він удруге за цю ніч побував під дулом пістолета, у нього відкрилося друге дихання. Він глибоко вдихнув нічне повітря і спробував зібратися з думками. Мало того, що його розшукує поліція, — тепер Ленґдон відчував ще й величезний тягар відповідальності: адже можливо, що вони з Софі тримають у руках закодований набір ключів до однієї з найбільших таємниць за всі часи.

Так, наче цього тягаря було недостатньо, Ленґдон раптом усвідомив, що повернути камінь Пріоратові вже неможливо. Повідомлення про три нові вбивства означало, що справи кепські. В організацію проник ворог. Вона в небезпеці. Очевидно, за братством хтось стежив, або в його рядах з’явився зрадник. Можливо, саме з цієї причини Соньєр вирішив передати наріжний камінь Софі й Ленґдонові — людям, які не належали до організації, а отже, були поза підозрою. Значить, і ми не можемо віддати камінь Пріоратові. Навіть якби Ленґдон додумався, як розшукати хоч якогось члена Пріорату, були всі підстави побоюватися, що той, хто з’явиться по камінь, і буде ворогом. Отже, хоч-не-хоч, а якийсь час наріжний камінь мусив залишатися в руках Ленґдона й Софі.

Перед броньовика виглядав ще гірше, ніж припускав Ленґдон. Лівої фари не було взагалі, а права нагадувала око, що вивалилось із ямки й висіло на ниточці. Ленґдон спробував прилаштувати її на місце, але вона знову випала. Єдиним позитивним моментом було те, що передній бампер відірвався майже повністю. Ленґдон копнув його з усієї сили й відчув, що ще кілька таких ударів, і той геть відпаде.

Ленґдон бив ногою по зігнутій залізяці і раптом згадав, що йому раніше сказала Софі: «Дідусь залишив мені повідомлення на автовідповідачі. Сказав, що мусить розповісти правду про мою родину». Тоді він не надав цьому значення, але тепер, коли Ленґдон знав, що тут замішаний Пріорат Сіону, йому спало на думку одне дивовижне припущення.

Бампер із тріском відвалився. Принаймні, тепер броньовик не нагадуватиме феєрверк з нагоди дня незалежності. Ленґдон схопив бампер і потягнув подалі з очей, до лісу, а тим часом думав, куди їм тепер податися. Вони не вміють відкрити криптекс, ані не знають, чому Соньєр віддав його їм. А скидалося на те, що їхній порятунок залежить від відповідей на ці питання.

«Нам потрібна допомога, — вирішив Ленґдон. — Фахова допомога».

У контексті Святого Грааля і Пріорату Сіону це означало лише одну людину. Звичайно, треба було ще переконати Софі.

Софі сиділа в кабіні і чекала на Ленґдона. На колінах вона тримала важку скриньку трояндового дерева і сердилась. «Навіщо дідусь залишив її мені?» Вона не мала ані найменшого уявлення, що з нею робити.

Думай, Софі! Метикуй. Дідусь намагається щось тобі сказати!

Вона відчинила скриньку і подивилась на криптекс із п’яти дисків. Тест на кмітливість. Тут явно відчувалась рука дідуся. Наріжний камінь — це карта, розшифрувати яку можуть тільки достойні. Здавалося, вона чує його голос.

Софі витягла криптекс із скриньки і провела пальцями по дисках. П’ять літер. Тоді спробувала повертати диски. Механізм працював чудово. Вона розташувала диски так, щоб обрані літери вишикувались між двома мідними стрілками на кінцях циліндра. На криптексі з’явилося слово з п’яти літер — Софі знала, що воно аж надто очевидне.

G-R-A-A-L

Вона взяла циліндр за обидва кінці й обережно потягла, намагаючись відкрити. Криптекс не піддався. Всередині булькнув оцет, і Софі перестала тягти. Тоді спробувала ще раз.

V-I-N-C-I

Знову марно.

V-O-U-T-E