Розділ 45

Якщо не брати до уваги поліцейського авта, що перекрило дорогу нагорі.

Берне витер піт з чола і рушив уперед.

Назустріч йому вийшов довготелесий поліцейський, він помахом наказав зупинитися за кілька метрів до застави. Попереду стояли чотири патрульні авта.

Берне зупинився. Натягнувши кепку низько на очі, він скорчив таку гримасу, як тільки дозволяв йому його культурний рівень. Тоді відчинив дверцята і, не вилізаючи з-за керма, подивився згори вниз на поліцейського. Обличчя в того було суворе й виснажене.

— Qu’est-ce qui se passè?[23] — грубуватим тоном запитав Берне.

— Je suis Jèrôme Collet, — відповів поліцейський. — Lieutenant Police Judiciare. — Він показав на вантажне відділення. — Quest-ce qu’il y a la dedans?[24]

— A я звідки знаю? — буркнув у відповідь Берне по-французьки. — Я лише шофер.

На Колле це, схоже, не справило враження.

— Ми шукаємо двох злочинців.

Берне розсміявся.

— То ви добре втрапили. Дехто з тих негідників, чиї речі я вожу, має стільки грошей, скільки чесно ніколи не заробиш.

Поліцейський показав фотокартку Роберта Ленґдона.

— Цей чоловік сьогодні був у вашому банку?

Берне знизав плечима.

— Не маю уявлення. Я простий роботяга. Нас до клієнтів не підпускають і близько. Мусите зайти досередини й запитати чергового на вході.

— Ваш банк вимагає ордер на обшук. Без нього нас Не впускають.

Берне скривився.

— Бюрократи! Ох, не кажіть більше нічого, бо я можу вийти з рівноваги.

— Відчиніть, будь ласка, фургон. — Колле показав на багажне відділення.

Берне витріщився і розреготався поліцейському просто в обличчя.