Розділ 41

— Справді. Ми дуже задоволені вашою оперативністю.

Арінґароса побачив на протилежному кінці стола великий чорний дипломат.

— Чи це те, про що я просив?

— Так. — У голосі секретаря чулася тривога. — Хоча, мушу визнати, нас стурбувало це прохання. Воно здається доволі…

— Небезпечним, — закінчив за нього один із кардиналів. — Ви впевнені, що не краще переказати ці кошти на якийсь рахунок? Це неймовірна сума.

«Свобода коштує дорого».

— За свою безпеку я не турбуюсь. Бог мене захистить.

Але в поглядах чоловіків був сумнів.

— Гроші в такому вигляді, як я просив?

Секретар кивнув.

— Облігації великого номіналу на пред’явника, виписані на Банк Ватикану. Їх приймають як готівку в будь-якій точці світу.

Арінґароса пройшов до кінця столу й відкрив дипломат. У ньому лежали дві товсті пачки облігацій, на кожній печатка Ватикану і напис «PORTATORE», який означав, що приймати ці облігації дозволено від будь-кого, хто їх пред’явить.

Секретар почувався незатишно.

— Мушу сказати, єпископе, усім нам було б спокійніше, якби це була готівка.

«Стільки готівки я б не підняв», — подумав Арінґароса і закрив дипломат.

— Ці облігації приймають так само, як готівку. Ви ж самі це сказали.

Кардинали обмінялися тривожними поглядами, і нарешті один із них мовив:

— Так, але ці облігації виводять просто на Банк Ватикану.

Арінґароса насилу стримав усмішку. Саме з цієї причини Учитель порадив Арінґаросі взяти гроші в облігаціях Банку Ватикану. Це було своєрідною страховкою. «Тепер ми всі пов’язані».

— Це цілком законна операція, — зауважив він. — «Опус Деї» перебуває під опікою Ватикану, а його святість має право розпоряджатися грішми, як уважає за потрібне. Ми не порушуємо жодного закону.