TextBook «Я лише швиденько кину оком — і все!»
Прокравшись скрипучою підлогою навшпиньках до стінної шафи, Софі порилась на полицях за одягом. Нічого. Зазирнула під ліжко. Теж нічого. Підійшла до комода, почала висувати одну по одній шухляди й обережно перебирати те, що в них лежало. Це мусить бути тут! Але дійшла до передостанньої шухляди й не виявила ані натяку на ляльку. Засмучена, Софі висунула останню шухляду й побачила там якийсь чорний одяг — дідусь начебто ніколи такого не носив. Відсунула одяг убік, і раптом під ним щось блиснуло, мов золото. Щось схоже на ланцюжок від кишенькового годинника… але вона знала, що дідусь такого не носить. І раптом вона здогадалась, і серце її шалено закалатало.
Кольє!
Софі обережно витягла ланцюжок із шухляди і з подивом виявила, що до одного його кінця прикріплений прегарний золотий ключик, важкий і блискучий. Зачарована, Софі взяла його до рук. Таких ключиків вона ніколи раніше не бачила. Переважно ключі були пласкі, з нерівними зубцями, а цей мав стрижень трикутної форми, і по всій його довжині були малесенькі ямки. А велика золота головка ключа мала форму хреста, але не звичайного, а з однаковими паличками, як знак плюс. У центрі цього хреста був вигравіруваний дивний символ — дві літери, сплетені між собою якимось вигадливим візерунком із квітів.
— P.S., — прочитала вона, насупившись. Що б це могло означати?
— Софі? — у дверях стояв дідусь.
Здригнувшись від несподіванки, вона повернулась і впустила ключ. Він дзвінко брязнув об підлогу. Софі потупила очі, не наважуючись подивитися на дідуся.
— Я… шукала подарунок на день народження, — похнюпившись, нарешті вимовила вона.
Дідусь стояв у дверях і мовчав, здавалося, цілу вічність. Нарешті він важко й стурбовано зітхнув.
— Підніми ключ, Софі.
Вона послухалась.
Дідусь увійшов до кімнати.
— Софі, ти мусиш навчитися поважати приватні справи інших людей. — Дідусь присів поряд із нею й обережно взяв від неї ключ. — Цей ключик не простий. Якби ти його загубила…
Від лагідного дідусевого голосу Софі стало ще гірше.
— Пробач, дідусю. Я більше не буду. — На мить вона замовкла. — Я думала, що це подарунок мені на день народження.
Він уважно дивився на неї кілька секунд.
— Повторю ще раз, бо це дуже важливо. Софі, ти мусиш поважати приватні справи інших людей.
— Так, дідусю.
— Поговоримо про це іншим разом. А зараз час прополоти грядки в садку.
Софі кинулась виконувати роботу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Код да Вінчі» автора Ден Браун на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 23“ на сторінці 2. Приємного читання.