Розділ «13»

— Ви тільки подивіться, — сказала мама, коли принесла тарілки.

— Як ґречно! Але в нас немає фужерів.

— Ці підійдуть, — упав у річ Вілл.

— Я відкоркую! — Патрик узяв пляшку, розмотав дріт і поклав пальці під корок. Він поглядав на Вілла, неначе сподівавсь побачити когось зовсім іншого.

— Якщо ви зробите так, — зауважив Вілл, — то шампанське буде скрізь. — Він підняв руку на дюйм і порухав долонею. — Тримати корок і повертати пляшку набагато безпечніше.

— А ви розумієтесь на шампанському, — сказав тато. — Давай, Патрику. Кажете повертати пляшку? Хто ж міг знати.

— Я знав, — сказав Патрик. — Саме це й збирався робити.

Шампанське було безпечно відкорковано й налито, і пролунав тост за мій день народження.

Дідусь крикнув щось, очевидьки, «слухайте, слухайте».

Я підвелася й вклонилася. На мені була жовта міні-сукня 60-х, яку я придбала в добродійній крамниці. Продавчиня припускала, що то могла бути «Біба», хоча хтось зрізав лейбу.

— Можливо, цього року наша Лу нарешті виросте, — упав у річ тато. — Я збирався сказати «і щось зробить зі своїм життям», але, вочевидь, вона нарешті зробила. Мушу сказати, Вілле, відколи вона почала працювати з вами, стала іншою.

— Ми дуже пишаємося, — сказала мама. — І ми вдячні. Вам. Я маю на увазі за те, що взяли її на роботу.

— Це я повинен дякувати, — сказав Вілл і скоса подивився на мене.

— За Лу! — сказав тато. — І за її дальші успіхи.

— І за відсутніх членів сім’ї, — додала мама.

— Оце так, — сказала я. — День народження в мене має бути частіше. Здебільшого всі просто мене сварять.

Вони почали говорити. Тато розповів якусь історію про мене, і вони з мамою голосно сміялися. Я була рада бачити, що вони сміються. Я хотіла натішитись цими моментами, коли на певний час батьки забули про свої проблеми, жартували й від них віяло сімейним теплом. Тільки тоді я зрозуміла, що не відмовилася б від Томасової присутності. Або навіть і Трининої.

І такечки заглибилася в свої думки, що не одразу й помітила Патриків вираз обличчя. Я годувала Вілла й щось промовляла до дідуся, переламуючи шматочки копченого лосося та кладучи його Віллові в рот. Це була така невідривна частина мого повсякденного життя тепер, що я й гадки не мала про якусь там інтимність цього жесту, аж поки не завважила шок на обличчі в Патрика.

Вілл сказав щось татові, і я дивилась на Патрика, бажаючи його зупинити поглядом. Ліворуч від нього жадібно наминав дідусь — він стогнав і мурмотав, як кіт, від задоволення.

— Смачний лосось, — промовив до мами Вілл. — Справді, дуже смачний.