Розділ «13»

— Справді? О Боже, якщо я скажу їй, то вона почне сьогодні ж полірувати меблі й витирати пил.

— Ти впевнена, що вона твоя біологічна мати? Хіба там не має бути якоїсь генетичної схожості? Кларк, будь ласка, дай бутерброд. І побільше квашених огірків.

Я жартувала лише наполовину. Мама запанікувала на саму думку, що в гостину завітає квадриплегік. Вона затулила обличчя руками, а потім почала переставляти речі на комоді, неначе він збирався приїхати вже за кілька хвилин.

— А якщо він захоче в туалет? У нас нема туалету на першому поверсі. Не думаю, що тато зможе занести його нагору. Я могла б допомогти… але я не знатиму, де поставити руки. Хіба Патрик допоможе.

— Не хвилюйся про таке. Справді.

— А як щодо їжі? Він їсть усе протерте? Є щось, чого він не їсть?

— Ні, просто потребує допомоги, щоб донести до рота.

— Хто буде це робити?

— Я буду. Розслабся, мамо. Він хороший. Він тобі сподобається.

Так і вирішили: Натан привезе Вілла й за дві години забере його та зробить вечірній туалет. Я запропонувала допомогу, але вони наполягли — я повинна «розслабитися» в день мого народження. Вони, без сумніву, не знали моїх батьків.

Рівно о пів на восьму я відчинила двері — Вілл і Натан стояли на ґанку. На Віллові були елегантна сорочка та піджак. Я не знала, варто було радіти, що він доклав зусиль, чи хвилюватися про те, що тепер мама дві години перейматиметься своїм одягом.

— Здорова!

Мій тато вийшов у коридор і став позаду.

— Ага. Пандус нормальний, хлопці? — Він провів увесь день, приробляючи до ґанку пандус із ДСП.

Натан обережно закотив візок Вілла в нашу вузьку вітальню.

— Усе добре, — сказав Натан, коли я зачинила за ними двері. — Дуже добре. У лікарнях я бачив гірші.

— Бернард Кларк. — Тато простягнув правицю та поручкався з Натаном. Далі простяг руку Віллові, перш ніж забрати її, побуряковівши від ніяковіння. — Бернард. Вибачте… Я не знаю, як вітатися… Я не можу потиснути вашу… — Він почав затинатися.

— Можна просто зробити реверанс.

Тато подививсь на нього, а потім, коли збагнув, що Вілл жартує, полегшено засміявся.

— Ха! — сказав він і ляснув Вілла по плечу. — Так. Реверанс. Добре. Ха!