Я вбігла в реанімаційне відділення. Завдяки розгорнутому планові лікарні та через вроджений брак у мені внутрішнього компаса палату інтенсивної терапії я шукала цілу вічність. Я мусила тричі запитувати, перш ніж мені вказали правильний напрямок. Нарешті, захекана та важко дихаючи, я відчинила двері в палату C12. У передпокої сидів Натан і читав газету. Він підвів очі, коли я підійшла ближче.
— Як він?
— На кисні. Стабільний.
— Я не розумію. У п’ятницю ввечері все було чудово. Він трохи кашляв у суботу вранці, але… але таке! Що сталося?
Моє серце гупало. Я на мить присіла, намагаючись віддихатися. Я доволі набігалася, відтоді як одержала текстове повідомлення від Натана годину тому. Він вирівнявся й склав газету.
— Лу, це не вперше. Бактерії потрапляють у його легені, механізми кашлю не працюють, як мали б, тому йому гіршає досить швидко. Я застосовував деякі методи очищення в суботу вдень, але Віллові було надто боляче. Раптово його почало лихоманити, тоді в грудях виник ріжучий біль. Увечері нам довелося викликати швидку допомогу.
— Чорт! — сказала я, зігнувшись. — Чорт, чорт, чорт! Можна до нього?
— Він досить кволий. Не впевнений, що тобі це щось дасть. І зараз із ним місіс Ті.
Я залишила свою сумку біля Натана, протерла руки антибактеріальним лосьйоном, а потім штовхнула двері й увійшла.
Вілл лежав посередині лікарняного ліжка. Його тіло, вкрите блакитною ковдрою, було під’єднане до крапельниці й оточене різними апаратами, які періодично пищали. Його обличчя частково приховувала киснева маска, а очі були стулені. Шкіра здавалася сірою з блакитно-білим відтінком, від якого щось у мені стислося. Місіс Трейнор сиділа поруч, поклавши свою долоню на його вкриту ковдрою руку. Вона втупилася непритомним поглядом у протилежну стіну.
— Місіс Трейнор, — звернулась я.
Вона здригнулася й глянула на мене.
— Ой, Луїзо.
— Як… як він?
Я хотіла підійти й узяти другу руку Вілла, але відчувала, що не маю права сісти там. Я крутилася біля дверей. На обличчі місіс Трейнор була така зневіра, що навіть моє перебування в палаті здавалося дошкульним.
— Трохи краще. Йому дали дуже сильні антибіотики.
— А… я можу чимось допомогти?
— Не думаю, ні. Ми… ми просто повинні почекати. Лікар-консультант робитиме обхід десь за годину. Сподіваємося, він зможе дати нам більше інформації.
Світ, здавалося, зупинився. Я стояла там трохи довше, дозволяючи рівномірному сигналові приладів записати ритм у моїй свідомості.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «До зустрічі з тобою» автора Джоджо Мойєс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „22“ на сторінці 1. Приємного читання.