Розділ «15»

— Ну, що там, Кларк? Які цікаві події ти запланувала на вечір?

Ми були в саду. Натан лікував Вілла фізіотерапією, повільно притискаючи його коліна до грудей, а Вілл лежав на ковдрі, повернувши обличчя до сонця й розкинувши руки так, ніби засмагав. Я сиділа на траві та їла канапки. Тепер я майже не виходила на обід.

— Чому питаєш?

— Просто цікаво. Мені цікаво, як ти проводиш час, коли ти не тут.

— Ну, сьогодні в мене герці з майстрами бойових мистецтв, а потім лечу гелікоптером на вечерю в Монте-Карло. Поворітьма я, можливо, вип’ю в Каннах коктейль. І якщо ти подивишся вгору десь так о другій годині ночі, я помахаю тобі рукою. — Я роз’єднала дві частини свого бутерброда, щоб подивитися, з чим він. — Я, мабуть, дочитуватиму книжку.

Вілл звів очі на Натана.

— Десятка, — проказав він, усміхаючись.

Натан поліз у кишеню.

— І так завжди.

Я дивилась на них.

— Завжди що? — спитала, коли Натан поклав гроші Віллові в руку.

— Я сказав, що ти читатимеш, а він — що дивитимешся телевізор.

Бутерброд завмер у мене біля губ.

— Завжди? Ти робиш ставки на те, наскільке нудне моє життя?

— Ми це називаємо по-іншому, — відказав Вілл. Однак його винуватий погляд свідчив геть про інше.

Я випрямилась.

— А тепер з’ясуймо. Ви обидва ставите реальні гроші на те, що в п’ятницю ввечері я буду вдома читати книжки чи дивитися телевізор?

— Ні, — мовив Вілл. — Я казав, що ти зустрінешся зі своїм Бігуном.

Натан відпустив Віллову ногу, потім витягнув його руку вперед і почав масажувати її від зап’ястка.