Розділ «21 Стівен»

Стівен

Дівчина переїхала на вихідні. Вілл нічого не сказав ні Каміллі, ні мені, й коли я зайшов у флігель у суботу вранці, досі в піжамі, переконатися, чи не потрібна Віллові якась допомога, бо Натан затримувався, то зустрів її в коридорі з мискою каші в одній руці й газетою в другій. Вона зашарілася, побачивши мене. Не розумію чому — я був у халаті, все досить пристойно. Пам’ятаю, згадав потім, що колись милі юні створіння, які прокрадалися з Віллової спальні зранку, були звичним явищем.

— Ось несу Віллові його пошту, — сказав я, розмахуючи нею.

— Він іще не прокинувся. Сказати йому?

Її рука потягнулася до грудей, закриваючись газетою. Вона була одягнена в футболку з Мінні Маус і вишиті штани на зразок тих, які носять китайські жінки в Гонконґу.

— Ні, не треба, якщо він спить. Хай відпочиває.

Коли я сказав Каміллі, думав, що вона зрадіє. Зрештою вона так злилася, коли дівчина переїхала до свого хлопця. Однак вона просто трохи здивувалась, а потім знову напружилась, напевне, уявляючи собі всі варіанти можливих і небажаних наслідків. Вона цього не казала, але я був певний, що вона не в захваті від Луїзи Кларк. Тобто останнім часом я не знав, кого б Камілла схвалила. Її налаштування «Стандартно», здавалося, застрягло на «Відхилити».

Ми так ніколи й не дізналися, що спонукало Луїзу залишитися — Вілл просто сказав: «Сімейні проблеми», одначе та мала постійно була при ділі. Коли вона не доглядала Вілла, то металася по дому, прибираючи та миючи, зі свистом неслася в турагенцію та бібліотеку. Я помітив би її будь-де в місті, бо вона просто впадала в око. Вона носила найяскравіший одяг серед тих, кого я бачив за межами тропіків, — маленькі сукні блискучих відтінків та дивне взуття.

Я б сказав Каміллі, що вона оживила цей дім. Але я більше не міг завважити при ній щось подібне.

Очевидно, Вілл дозволив дівчині використовувати його комп’ютер, але вона відмовилася на користь бібліотечних. Хтозна, може, вона боялася, що це скидатиметься на зловживання службовим становищем, а може, вона не хотіла, щоб він бачив, що вона робить.

Та хоч би там що, Вілл здавався щасливішим, коли вона була поруч. Кілька разів через відчинене вікно до мене долинали їхні розмови, і я впевнений, що чув Віллів сміх. Я говорив із Бернардом Кларком, просто щоб переконатися, що він не проти такого порядку. Він сказав, що все це трохи неоднозначно, адже вона розійшлася зі своїм бойфрендом, з яким довго зустрічалася, і все це в їхнім домі ще не вляглося. Він також завважив, що вона подала заяву на курс перепідготовлення, щоб продовжити своє навчання. Я вирішив не розповідати про це Каміллі. Не хочу, щоб вона думала, що це може значити. Вілл сказав, що Луїза цікавиться модою та подібними речами. Вона була миловида, з чудовою фігурою, але, щиро кажучи, я не був упевнений, що хтось купуватиме такі речі, які вона носила.

У понеділок увечері Луїза попрохала, щоб ми з Каміллою та Натаном прийшли у флігель. Вона виклала на стіл брошури, роздруковані графіки, страховки та інші роздруковані з інтернету матеріали. Кожен з нас отримав копії в прозорих пластикових теках. Усе було чудово організовано.

Луїза сказала, що хоче представити нам свої плани на відпустку (вона попередила Каміллу, що висвітлюватиме матеріал так, буцім це вона, Луїза, виграє з поїздки, та попри те погляд Камілли став суворим, коли дівчина детально описала все, що вона замовила).

Це була незвичайна подорож, що, здавалося, містила всі види незвичних занять, речі, які Вілл навряд чи робив до аварії. Але щоразу, коли вона щось згадувала — рафтинг, банджі-джампінг чи щось інше, — показувала Віллові матеріали, де такі самі молоді люди з різними вадами це робили, й казала:

— Якщо ти мене переконуєш спробувати всі ці речі і я збираюся це зробити, то ти повинен зробити це зі мною.

Мушу по секрету признатися, вона мене вразила. Вигадлива, бодай її курка вбрикнула!

Вілл слухав її, і я бачив, як він читає викладені перед ним папери.

— Де ти знайшла всю цю інформацію? — сказав він нарешті.

Вона звела брови.