Розділ «13»

Вілл і я перезирнулись. А я аж сяяла.

— Я хочу негайно вдягнути їх, — заявила я.

— Господи, вона буде наче Макс Волл[22] у бджолиному вулику, — упав у річ батько, хитаючи головою.

— Бернарде, це ж її день народження. Звичайно, вона може вдягнути все, що забажає.

Я вибігла з кімнати і в коридорі одягнула колготки. Я випрямила палець на нозі й помилувала на той вигляд чудернацький. Ще ніколи жоден подарунок не робив мене такою щасливою.

Я повернулась. Вілл щось схвально вигукнув. Дідусь ударив руками по столу. Мама й тато розсміялись. Патрик просто витріщався.

— Вони мені так подобаються, що я навіть не знаю, що сказати, — мовила я. — Дякую! Щиро дякую! — Я простягнула руку й торкнулась Віллового плеча. — Справді.

— Там ще є листівка, — сказав він. — Потім подивишся.

Мої батьки надто метушилися коло Вілла, коли той ішов додому. Батько був п’яний і без угаву дякував йому, що взяв мене на роботу, ще й змусив Вілла пообіцяти прийти знову.

— Якщо я втрачу роботу, може, прийду в гості й ми разом подивимося футбол?

— Залюбки, — відповів Вілл, хоч я ніколи не бачила, щоб він дивився футбол.

Мама дала йому залишки мусу в пластикових мисочках.

— Він так вам сподобався.

«Який джентльмен! — повторюватимуть вони цілу годину після того, як Вілл піде. — Справжній джентльмен».

Патрик вийшов у коридор і засунув руки в кишені, наче намагався втриматися від спокуси потиснути Віллові руку. Великодушнішого пояснення годі було придумати.

— Радий познайомитися, Патрику, — сказав Вілл. — Дякую за… пораду.

— О, я просто намагаюся допомогти моїй дівчині виконувати її роботу якомога краще, — відповів він. — І край на тому.

Він наголосив на слові «моїй».

— Ну, ти щаслива людина, — промовив Вілл, як Натан почав викочувати його. — Вона добре справляється з губкою у ванній.

Він сказав це так швидко, що двері зачинилися ще до того, як Патрик зрозумів, що він сказав.