Розділ «13»

— Мамо, все буде добре.

Я чекала, поки вона поставить тацю вниз, потім охопила її руками та обійняла. Вона закам’яніла від хвилювання. Я відчула раптову хвилю симпатії до неї. Нелегко бути моєю мамою.

— Справді. Усе буде добре.

Вона відпустила мене, поцілувала в маківку й торкнулася руками фартуха.

— Шкода, що твоєї сестрички тут немає. Негоже святкувати без неї.

Але не мені. Я хочу хоч раз побути в осередді уваги. Це може звучати по-дитячому, але це правда. Мені подобалося, що тато з Віллом кепкують із мене. Мені подобався факт, що кожна страва вечері — починаючи зі смаженого курчати і закінчуючи шоколадним мусом — була моя улюблена. Мені подобалося, що я могла бути тим, ким хотіла бути, без нагадування моєї сестриці, хто я є.

У двері подзвонили, й мама заплескала в долоні.

— Ось він. Лу, накривай на стіл.

Патрик усе ще був червоний після тренувань.

— З днем народження, мала, — проказав він, нахиляючись, щоб поцілувати мене. Від нього пахло лосьйоном після гоління, дезодорантом і теплою недавно поголеною шкірою.

— Заходь у хату! — Я кивнула в бік вітальні. — Мама вже божеволіє.

— Ой! — Він подивився на годинник. — Вибач. Я втратив лік часу.

— Не твого часу, правда?

— Що?

— Нічого.

Тато приніс у вітальню великий розкладний стіл. Він також, з мого доручення, пересунув один з диванів до іншої стіни так, щоб Вілл міг безперешкодно заїхати в кімнату. Він спрямував візок туди, куди я йому показала, трохи підняв його, щоб бути на рівні з іншими. Я сиділа ліворуч від нього, а Патрик сидів навпроти. Він, Вілл та дідусь поздоровкалися кивком. Я вже попередила Патрика не намагатися потиснути Віллові руку. Навіть коли сіла, я відчула, що Вілл вивчає Патрика, й на якусь мить подумала, чи буде він з моїм хлопцем такий самий привітний, як із батьками.

Вілл схилив голову до мене.

— Якщо ти подивишся на спинку стільця, знайдеш там дещо до вечері.

Я відсунулася, запхала руку в його сумку й витягнула пляшку шампанського «Лоран-Пер’є».

— На день народження має бути шампанське, — сказав він.