Розділ «13»

— Мені дуже подобається, — раділа я.

Найсумніше було бачити, з яким полегшенням перезираються батьки після моїх слів.

— А тепер мій! — Патрик штовхнув коробочку по столу. На мить я запанікувала: «Якщо це обручка — я не готова, я ще навіть не усвідомила, що тепер маю власну спальню». Відтак розкрила коробочку, а там, на темно-синьому оксамиті, лежав тонкий золотий ланцюжок з невеличким кулоном-зіркою. Він був милий, ніжний і однозначно мені не підходив. Я не ношу таких ювелірних виробів і ніколи не носила.

Я дивилася на кулон і думала, що сказати.

— Це чудово, — промовила, коли Патрик нахилився через стіл і почепив його мені на шию.

— Радий, що тобі подобається, — сказав він і поцілував мене в губи. Присягаюся, раніше він ніколи не цілував мене так перед моїми батьками.

Вілл дививсь на мене з байдужим виразом обличчя.

— Гадаю, настав час десерту, — мовив тато, — перш ніж стане надто гаряче. — Він засміявся зі свого жарту. Шампанське явно підняло йому настрій.

— У сумці є щось для тебе, — спокійно сказав Вілл. — У тій, що на спинці мого візка. В помаранчевій обгортці.

Я витягла з нараменника Віллів подарунок.

Моя мати завмерла з ложкою в руці.

— Вілле, ви приготували Лу подарунок? Це дуже люб’язно з вашого боку. Бернарде, хіба це не люб’язно з його боку?

— Авжеж, люб’язно.

На обгортці були намальовані яскраві китайські кімоно. Не варто й казати, що я б у жодному разі не викинула її. А може, навіть і пошила б щось за малюнком-зразком. Я зняла стрічку й відклала її вбік. Далі розгорнула обгортку, а потім тонкий обгортковий папір, що був усередині. Звідти на мене дивилися такі знайомі чорно-жовті смуги. Я витягнула з пакунка тканину, і в моїх руках опинилися дві пари чорно-жовтих колготок. Це були колготи дорослого розміру, непрозорі, з такої м’якої вовни, що вони майже вислизали крізь пальці.

— Я в це не вірю! — вигукнула я й почала сміятися. Радісна, несподівана річ! — Боже мій! Де ти це взяв?

— Їх виготовили на замовлення. І радо повідомляю тебе, що я доручив це зробити жінці з допомогою моєї нової програми з розпізнавання мови.

— Колготки? — вигукнули в унісон тато з Патриком.

— Найкращі в світі колготки.

Мати подивилася на них.

— Знаєш, Луїзо, я майже впевнена, що ти мала такі колготки, коли була ще дуже маленькою.