Розділ «Відьма й кіт-перевертень»

Її слова налякали Ерагона. «Ще одна смерть… кого ж я втрачу тепер? — хлопець відразу згадав Рорана. — І що змусить мене покинути ці землі? Куди ж я подамся? До тих заморських країв, про які знаю тільки з переказів?»

— А от із наступною кісткою вже краще, — потерла скроні Анжела. Ерагон із сумнівом глянув на троянду між рогами молодого місяця.

— У твоєму майбутньому я бачу кохання, — посміхнулася знахарка. — І неабияке, адже місяць свідчить про його силу. Не знаю, чи буде воно щасливим, але благородним, це точно. Одним словом, твоя обраниця шляхетного роду.

«Шляхетного? — подумки здивувався Ерагон. — Звідки ж вона візьметься в мене, селюка?»

— А тепер дві останні кістки, — провадила далі Анжела. — Бачиш дерево та корінець глоду, що перехрещуються між собою? Краще було б навпаки, адже це віщує неабиякі труднощі… Утім, у твоєму випадку вони просто означають зраду. І чекати її слід усередині родини, таке от.

— Роран цього не зробить! — раптом скрикнув юнак.

— А от цього я не знаю, — озвалася відьма. — Але кістки ніколи не брешуть.

Ерагона охопив сумнів, але він намагався на нього не зважати. З якого це дива Роран має його зрадити? Намагаючись заспокоїти хлопця, Анжела торкнулась його плеча, кивнувши на сулію з вином. Цього разу Ерагон таки погодився ковтнути, відчувши, як у нього відразу полегшало на душі.

— Після таких пророцтв зрадієш навіть смерті, — гірко всміхнувся він. «Роран зрадить мене? — стугоніло в його скронях. — Цього не може бути! Не може!»

— Твоя правда, — відповіла Анжела й почала сміятися. — Та не варто переживати через те, що станеться ще нескоро. Це аж ніяк не допоможе. Обіцяю, що тобі покращає, як тільки ти вийдеш на сонечко.

— Може, й так, — кисло посміхнувся юнак. «Усе це виглядає якось смішно, — думав він, — аж доки не справдиться». — Ви проказували якісь магічні слова…

— Як би я хотіла бачити твоє подальше життя! — зблиснула очима Анжела. — Тебе не надуриш! Адже ти розмовляєш із котами-перевертнями й знаєш прадавню мову! Що ж буде далі? Ага, ще на тебе чекає кохання! Зухвалий юнак, в чиїх кишенях гуляє вітер, і шляхетна панянка! Хто ж ти насправді такий?

Юнак зрозумів — кіт уже сказав Анжелі, що та має справу з вершником. Він хотів назватися Еваном, аж раптом передумав і просто сказав:

— Мене звати Ерагон.

— Це той, ким ти є, чи це твоє справжнє ім’я? — витріщила очі знахарка.

— І те, й інше, — усміхнувся Ерагон, згадавши свого тезку, першого вершника.

— Тепер твоє майбутнє цікавить мене ще дужче, — задумливо сказала Анжела. — А що то за чоловік був учора з тобою?

— Його звати Бром, — вирішив нічого не приховувати юнак.

Анжела несподівано зареготала. Насилу вгамувавши сміх, вона ковтнула із сулії й витерла з очей сльози.

— Невже той самий? — вичавила вона з себе.