Розділ «Відьма й кіт-перевертень»

— Це було так давно, — зітхнула Анжела. — Я вже не пригадую подробиць, бо пам'ять у мене вже не та. До того ж, я не можу тобі цього розповісти, бо ворожила тільки для неї. Але це справді було сумно бачити… Я ніколи не забуду вираз її обличчя.

Ерагон заплющив очі, намагаючись опанувати себе.

— Даремно ви нарікаєте на пам’ять, — мовив юнак, аби хоч трохи відволіктися від болючих думок. — Не така вже ви й стара.

— Ох, не обманюй себе, — зніяковіла знахарка. — Я значно старша, ніж виглядаю. А чудову зовнішність маю тому, що вживаю трави, таке от!

Посміхнувшись, Ерагон глибоко зітхнув. «Якщо моя мати ворожила на майбутнє, то я також маю це зробити», — подумав він і рішуче сказав:

— Добре, я згоден. Киньте кістки й для мене.

Анжела одразу споважніла, зібрала кістки й, заплющивши очі, нерозбірливо забелькотіла собі під носа заклинання.

— Маній! Вірда! Хугін! — гукнула вона нарешті й кинула кістки на ряднину. Ті впали безладною купкою, тьмяно виблискуючи.

Слова знахарки, певно, були з прадавньої мови, тож Ерагон зрозумів, що Анжела, скорше за все, відьма. Значить, вона казала правду з приводу ворожіння на кістках. Ішли хвилини, а знахарка продовжувала вивчати рештки дракона.

Через деякий час Анжела відкинулась на стільці й важко зітхнула. Витерши спітніле чоло, вона витягла з-під прилавка сулію з вином.

— Не хочеш ковтнути? — спитала жінка в парубка. Той заперечно похитав головою, і відьма, знизавши плечима, зробила великий ковток.

— Це найскладніший випадок у моїй практиці, — втираючи рота, сказала вона. — Ти мав рацію, твоє майбутнє важко зрозуміти. Я ніколи ще не бачила, щоб доля була такою заплутаною. Утім, я все одно таки дещо дізналася.

Наче між іншим, Солембум стрибнув на прилавок і всівся поруч, уважно спостерігаючи.

— Я почну звідси, — повільно мовила Анжела, показуючи на одну з кісток. — Бо це найлегше пояснити.

На кістці був малюнок: горизонтальна лінія з колом угорі.

— Безконечність або довге життя, — розтлумачила символ знахарка. — Такий знак у чиємусь майбутньому я бачу вперше. Найчастіше трапляється тополя чи в’яз, що означають довге життя. Але щодо тебе я не певна. Хай там як, тобі ще жити й жити…

«Жодних несподіванок для вершника? — засумнівався Ерагон. — Невже я почую тільки те, що вже знаю?»

— Далі пояснювати буде важче, бо тут усе таке заплутане, — торкнулась Анжела решти кісток. — Бачу звивисту стежку, блискавку й корабель, які важко з’єднати докупи. Наприклад, звивиста стежка означає можливість вибору, який тобі незабаром належить зробити. Далі я бачу запеклі сутички довкола тебе й через тебе. Ось титани цієї землі б’ються за твою долю. Хлопче, та на тебе чекає неабияке майбутнє! Утім, до щастя й спокою веде лише один-єдиний шлях. Не збивайся на манівці, бо ти один із небагатьох, кому вільно самому обирати свою долю. Ти маєш неабиякий дар, але водночас це велика відповідальність, що сковує міцніше за ланцюги.

Несподівано обличчя ворожки зробилося сумним.

— Але напроти твого щастя стоїть блискавка. Так, це вже гірше. Ти, мій юний друже, маєш якесь покликання, та яке саме, я не можу збагнути. Можливо, чиясь недалека смерть тобі підкаже… Проте усе з’ясується під часі подорожі, дивись! Бачиш, як оця кістка торкається тієї, що з кораблем? Тут важко помилитись. Ти приречений назавжди поїхати звідси. Куди тебе занесе, я не знаю, але до Алагезії ти вже точно не повернешся. Цього не уникнути, як би тобі не хотілося.