Розділ «Відьма й кіт-перевертень»

Вона кинула торбу на прилавок і стала за нього.

— Дивно, ти йому сподобався, — сказала жінка перегодом. — Зазвичай Солембум до покупців не виходить. Він уважає, що ти здібний хлопчина, але тобі ще треба вчитися й вчитися.

— Дякую, — розгубився Ерагон.

— Як на мене, це неабияка похвала, — продовжувала Анжела, — 3 усіх прибульців — ти оце третій, із ким він зволив говорити. Першою була якась жінка багато років тому, другим — сліпий жебрак. А тепер ось ти. Але моя крамниця не для балачок! Може, щось купиш? Чи ти зайшов просто подивитись?

— Просто подивитись, — кивнув Ерагон, згадуючи кота-перевертня. — Навряд чи мені потрібні трави.

— Це далеко не все, що я маю, — посміхнулась знахарка. — Заможне панство платить мені за любовні трунки й таке інше. Я не кажу, що вони допомагають, але люди знають про це краще. Утім, мені чомусь здається, що тобі така дурня не потрібна. Хочеш, я поворожу тобі на майбутнє? Це я також роблю для дурненьких багатих панянок.

— Ні, — посміхнувся Ерагон. — Навряд чи ви побачите моє майбутнє. Я ж не маю грошей.

— Я гадаю… — знахарка збиралася взяти з прилавка кришталеву кулю. — Хоча ні, ця штукенція в мене лише для приманки. Десь у мене тут була… Зачекай, я зараз повернуся.

І вона зникла в глибині будинку.

Повернулася знахарка геть захекана, проте зі шкіряною торбинкою в руках.

— Я давно вже цим не користувалась, тому трохи забула, де вони лежать, — сказала жінка. — А тепер сядь навпроти мене, і я тобі дещо покажу.

Ерагон знайшов стільця й присів. Солембум зблиснув очима в глибині кімнати.

Анжела постелила на прилавок ряднину й висипала з торби цілу жменю гладеньких кісточок.

— Це, — сказала вона, обережно доторкнувшись до них, — кістки з пальців дракона. Не питай, звідки вони в мене, це секрет, який я нікому не відкрию. Але, на відміну від кавової гущі, кришталевих куль чи навіть карт, вони мають справжню силу. Такі речі не брешуть, хоч іноді їх важко зрозуміти. Якщо хочеш, я можу тобі на них поворожити. Але ти маєш знати, що знання власної долі буває небезпечним. Тож вирішуй.

Ерагон із жахом поглянув на кістки. «Ось лежить те, що колись було Сапфіриним родичем, — промайнуло в нього в голові. — Але ж тут власна доля… Як можна щось вирішити, коли напевно не знаєш, чи сподобається тобі результат? І чи не краще вже жити, нічого не знаючи?»

Нарешті юнак спитав:

— А чому ви пропонуєте?

— Через Солембума, — швидко озвалась Анжела. — Тільки через нього, повір. Уже те, що він із тобою заговорив, робить тебе особливим. Адже він усе-таки кіт-перевертень, не забувай про це. До речі, я пропонувала поворожити й тим двом, що раніше з ним розмовляли. Погодилась тільки жінка. Ага, її звали Селена. Пригадую, вона ще пошкодувала, бо доля їй випала, справді, невесела. Але не думаю, що вона мені повірила.

— Селена, — вражено прошепотів Ерагон. Адже це ім’я його матері! «Невже вона була тут? Може, її доля була невесела саме через те, що вона мала мене покинути?» — думав юнак.

— А що ви їй тоді наворожили? — озвався він до знахарки.