Розділ «Старий друг»

— Сподіваюся, це справді потрібно для справи, — приречено озвався парубок.

— Тобі сподобається. Із книжок можна дізнатися багато чого цікавого, — запевнив Джоуд, показуючи на полиці. — Ці книги — мої друзі, мої супутники. Вони змушують і плакати, і сміятися, вони надають життю сенс.

— Звучить спокусливо, — погодився Ерагон.

— Учений — завжди вчений, хіба це не про тебе? — втрутився в розмову Бром.

— Мабуть, уже ні, —засмутився Джоуд. — Я повернувся до рівня звичайнісінького бібліофіла.

— Кого-кого? — перепитав Ерагон.

— Людини, що любить книжки, — пояснив Джоуд і повернувся до розмови з Бромом. Ерагонові стало нудно, й він почав розглядати полиці. Його увагу привернула ошатна книга в позолоченій оправі. Обережно діставши ту книгу з полиці, юнак почав зацікавлено її розглядати.

Книга була оправлена в чорну шкіру, яку прикрашали загадкові викарбувані руни. Ерагон торкнувся гладенької обкладинки, насолоджуючись її прохолодою. Усередині текст було написано червонуватим чорнилом. Юнак повільно гортав сторінки. Раптом він натрапив на місце, що відрізнялося від решти тексту. Слова були довгими й плиткими, із витонченими лініями та чіткими кутами.

— Що це? — спитав Ерагон у Брома, показуючи на дивний запис.

Уважно глянувши на сторінку, Бром здивовано звів брови.

— Джоуде, ти поповнив свою книгозбірню? — посміхнувся він. — Де ти це знайшов? Я не бачив її цілу вічність!

— А-а-а, — витягнув шию той. — Це «Доміа абр Вірда». Кілька років тому на пристань прийшов якийсь чолов’яга і спробував її продати. На щастя, я був поруч, тож урятував книгу, а разом із нею й голову того бідолахи. Він навіть не підозрював, що це таке.

— Дивно, що ти витяг саме цю книгу, — сказав Бром до хлопця. — Мабуть, це доля. З усіх речей мого будинку ця — найкоштовніша. Тут описано історію Алагезії від давніх часів до приходу ельфів, закінчуючи кількома останніми десятиліттями, Ця рідкісна книга — одна з найкращих. Коли її було написано, імперії здалося, що вона богохульна, і автора, монаха Гесланта, спалили на вогнищі. Я не знав, що один її примірник таки вцілів. А напис, про який ти питаєш, зроблено прадавньою мовою.

— А про що в ньому йдеться? — спитав Ерагон.

— Це частина ельфійської поеми, що розповідає про роки війни з драконами, — проглянувши текст, пояснив Бром. — Тут описано, як один з їхніх королів, Цереантор, розпочинає битву. Ельфи люблять цю поему й часто її переповідають, хоча трьох днів не вистачить, аби викласти її всю. Іноді вони так гарно її співають, що все довкола ледь не плаче.

Ерагон повернувся на своє місце, ніжно притискаючи книгу до грудей. «Як дивно, — думав він. — Людина давно померла, але й досі промовляє до людей із цих сторінок. Отже, доки існує книга, її думки теж живуть? Цікаво, чи не йдеться тут і про разаків?»

Юнак поволі гортав сторінки, а Бром із Джоудом продовжували собі гомоніти. За якийсь час Ерагон уже почав куняти.

— Ну гаразд, дворецький покаже вам ваші кімнати, — змилостивився, нарешті, господар, підводячись із-за столу й прощаючись із друзями.

— Коли вам буде щось потрібне, смикніть за шворку біля вашого ліжка, — мовив по дорозі слуга. Спинившись перед трьома дверима, він уклонився й зник.

Коли Бром уже заходив до своєї кімнати, Ерагон спитав: