Розділ «ПЕРЕД МАЙБУТНІСТЮ»

Не здатні – в рідну широчінь і вись.

Засів чужак у нашій рідній хаті,

І сито їсть при нашому столі,

Нам кидає огризки, як звіряті,

Ми ж дякуєм, вклонившись до землі.

Невільництво нещадно нас із’їло,

Живлющі соки випило з грудей;

Ми навіть глянути не смієм сміло

На того, хто нас топче, ніби глей.

Там чути: Білорусь! Там – Самостійність!

А там: «Повстаньте, гнані…» Ну, а ми?

Ми – перелякані. Крутіж і безнадійність…

Тріпочем, ніби цьма в пітьмі, крильми.

О, так, як цьма, як спуджені ворони!

То слухаєм, то нюхаєм: звідкіль

І що за вітер дме на наші гони,

Зі Сходу йде, чи з Заходу – крутіль?

Забрали в нас і гідність, і кошулі,

Тепер ми тільки жебраки й раби.

Ми вдячні, що дали нам замість кулі