Розділ «- 22 -»

Ця оргія відбувалася в одній з кімнат першого поверху, що мала великі вікна на фасаді, і саме до цих великих вікон я й рушив. Оркестр грав щось вельми запальне, і за щасливіших обставин мої ноги мимохіть почали б відбивати ритм. Але на мене чекала важча робота, ніж тупати копитом по посипаній гравієм доріжці.

Мені був потрібен ключ від задніх дверей, і я хотів отримати його негайно.

Оглядаючи тих, хто був усередині, мені не відразу вдалося знайти серед них Сеппінгса. Але згодом він з'явився в полі мого зору, виконуючи в танцзалі якісь страхітливо швидкі па. Я кілька разів покликав його, але його розум був надто зосереджений на цих па, тож лише коли рух у танці наблизив його на відстань простягнутої руки від мене, я звернув на себе його увагу, тикнувши пальцем в його ребра.

Через цей несподіваний тичок він перечепився через ногу партнерки, і повернувся до мене з дуже суворим обличчям. Але коли він упізнав Бертрама, його холодність розтанула, її змінив подив.

— Містере Вустер!

Я не мав настрою для ґречних привітань.

— Менше «містере Вустер» і більше ключів від задніх дверей, — коротко сказав я. — Дайте мені ключ від задніх дверей, Сеппінгсе!

Він, схоже, мав певні проблеми з розумінням:

— Ключ від задніх дверей, сер?

— Саме так. Ключ від задніх дверей Брінклі Корта.

— Але ж він у Корті, сер.

Я роздратовано поцокав язиком.

— Спробуйте бути серйозним, мій любий старий дворецький, — сказав я. — Я проїхав дев'ять миль на велосипеді не для того, щоб слухати ваші спроби пожартувати. Він у кишені ваших штанів.

— Ні, сер. Я залишив його містерові Дживсу.

— Ви його… Що?

— Так, сер. Перед тим, як піти. Містер Дживс сказав, що хоче погуляти перед сном у садку. Він мав покласти ключ на підвіконня кухні.

Я тупо дивився на нього. Його очі були ясні, руки не тремтіли. На дворецького, який хильнув оковитої, він не був схожий.

— Тобто весь цей час ключ був у Дживса?!

— Так, сер.

Я більше не міг нічого сказати. Емоції перехопили мій голос. Я розгубився. Але щодо однієї речі в мене не було жодного сумніву. З якоїсь причини, яку мені наразі не збагнути, але яку я обов'язково дізнаюся, як тільки проштовхаю свою пекельну швейну машину по дев'яти милях безлюдної сільської дороги й наближусь до нього на відстань удару, Дживс обманював. Знаючи, що будь-якої миті він може вирішити проблему, він залишив тітку Делію та інших ночувати на газоні en déshabille[20] і, гірше того, спокійно стояв і дивився, як його молодий роботодавець відправився в абсолютно непотрібну вісімнадцятимильну велоподорож.