TextBook — Так, мадам, містер Вустер чудово впорається з цим завданням. Він відмінний велосипедист. Він неодноразово вихвалявся мені своїми вело-перемогами.
Я не вихвалявся! Не говорив я нічого такого! Просто жахливо, як сильно можна перекрутити чиїсь слова. Усе, про що я йому коли-небудь згадував — мимохідь, просто щоб згаяти час, коли ми дивилися в Нью-Йорку шестиденні велоперегони — що коли мені було чотирнадцять років і мене поселили на час канікул до вікарія, який мав вчити мене латини, я виграв у місцевій школі «Перегони хлопчиків-хористів». Хіба це можна назвати вихвалянням своїми вело-перемогами?
Адже він чоловік, який знає життя, йому відомо, що рівень цих шкільних змагань ніколи не буває високий. До того ж, якщо я не помиляюсь, я зауважив йому тоді, що під час тієї події мав фору в півкола, і що Віллі Пантінг — фаворит тих перегонів — не зміг брати в них участь через те, що взяв без дозволу велосипед свого старшого брата, і той брат з'явився водночас із пострілом стартового пістолета, дав малому у вухо й забрав велосипед, таким чином вивівши його зі змагань. Але Дживс зобразив це так, що мене можна було уявити одним з тих хлопців, у кого светри обвішані медалями, чиї портрети іноді з'являються в пресі з приводу того, що вони проїхали від Рогу Гайд-парку до Ґлазґо швидше за інших, абощо.
Начебто цього було замало, Таппі вирішив додати й свою копійчину.
— Це точно! — сказав Таппі. — Берті завжди був чудовим велосипедистом. Пам'ятаю, як в Оксфорді він знімав із себе весь одяг під час вечірок і їздив навколо будівлі, співаючи комічні пісні. Ох і швидко ж він тоді їздив!
— Отже, і зараз він поїде швидко, — жваво сказала тітка Делія. — Як на мене, то чим швидше, тим краще. І комічні пісні, якщо йому хочеться, теж нехай співає. А якщо тобі для цього треба зняти з себе одяг, Берті, то не відмовляй собі ні в чому. Але хоч в одязі, хоч голий, хоч зі співом, хоч мовчки — вирушай негайно!
Я зрештою зміг заговорити:
— Але ж я кілька років уже не їздив!
— Ось і поїздиш нарешті.
— Я вже, мабуть, забув, як це робиться.
— Раз чи два спробуєш — і згадаєш. Метод спроб і помилок. Інакше не буває.
— Але ж до Кінгхема кілька миль!
— Тож чим скоріше ти поїдеш, тим краще.
— Але ж…
— Берті, любий…
— Але ж, дідько…
— Берті, дорогенький…
— Так, але ж…
— Берті, миленький…
Ось так це й трапилося. Я похмуро йшов у темряві, біля мене йшов Дживс, а тітка Делія кричала мені в спину щось про спроби уявити себе тим чоловіком, який приніс добру вість з Ґента до Екса. Це був перший раз, коли я про нього почув.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Маєток Брінклі» автора Пелем Ґренвіл Вудгаус на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „- 22 -“ на сторінці 7. Приємного читання.