Розділ «- 17 -»

— Так, сер.

— У такий момент?

— Так, сер.

— Ну, ти там був, тож тобі краще знати, звісно, але як на мою думку, то співати дуетом — останнє, чого можна було очікувати від Ґассі та цієї жінки за таких обставин.

— Ви неправильно мене зрозуміли, сер. Співали всі присутні. Директор школи повернувся до органіста та щось прошепотів йому. Після чого той почав грати національний гімн, і церемонія закінчилася.

— Зрозуміло. Це було дуже вчасно.

— Так, сер. Поведінка місіс Сіммонс ставала дедалі загрозливішою.

Я замислився. Почуте мною, безумовно, мало збуджувати жалість і жах, не кажучи вже про тривогу та відчай, і сказати, що мені було приємно це чути, було б неправдою. Але з іншого боку зараз усе вже було позаду, і мені здалося, що треба не плакати через минуле, а зосередитися на світлому майбутньому. Тобто, хоча Ґассі й встановив новий рекорд Вустершира з тупості та безумовно втратив будь-яку надію стати почесним громадянином Маркет Снодсбері, але факт залишався фактом: він таки зробив пропозицію Меделін Бассет, а вона погодилася.

Я поділився цими думками з Дживсом.

— Це жахливе видовище, — сказав я, — цілком можливо, увійде в аннали історії. Але нам не слід забувати, Дживсе, що Ґассі хоча й зробив з себе в очах сусідів найбільшого дивака в світі, але в іншому лише виграв.

— Ні, сер.

Це я не зовсім зрозумів.

— Коли ти кажеш «Ні, сер», ти маєш на увазі «Так, сер»?

— Ні, сер. Я маю на увазі «Ні, сер».

— В іншому він не виграв?

— Ні, сер.

— Але ж він заручений!

— Вже ні, сер. Міс Бассет відмовила йому.

— Ти серйозно?!

— Так, сер.