Розділ «- 17 -»

Дж. Дж. Сіммонс був неприємним, зухвалого вигляду юнаком з великими передніми зубами та окулярами, але я гучно аплодував йому. Ми, знавці Біблії, тримаємося разом.

А от Ґассі він, на жаль, не сподобався. У тому, як він поглядав на Дж. Дж. Сіммонса, не було ані краплі тієї дружності, з якою він спілкувався з П.К. Первісом і (в дещо меншій мірі) Р.В. Сметгерстом. Він став холодним і відчуженим.

— Що ж, Дж. Дж. Сіммонсе.

— Сер, так, сер.

— Що значить «сер, так, сер»? Хто тебе навчив таку дурницю казати? То ти виграв приз за знання Біблії?

— Сер, так, сер.

— Так, — сказав Ґассі. — Ти схожий саме на такого, хто міг би його виграти. Але, — сказав він, зробив паузу та прискіпливо оглянув дитину, — звідки нам знати, що це було чесно та відкрито? Дозволь-но мені випробувати тебе, Дж. Дж. Сіммонсе. Ким був Як-його-там… той, хто породив… ще когось? Ти можеш мені на це відповісти?

— Ні, сер.

Ґассі повернувся до бородача.

— Підозріло, — сказав він. — Дуже підозріло. Таке враження, що цей хлопчик погано знає Біблію.

Бородач провів рукою по лобу.

— Запевняю вас, містере Фінк-Ноттл, все було зроблено для того, щоб переконатися, що Сіммонс випередив за своїми відмітками всіх конкурентів.

— Що ж, як скажете, — із сумнівом сказав Ґассі. — Гаразд, Дж. Дж. Сіммонсе, забирай свою нагороду.

— Дякую, сер.

— Але знай, що немає чим пишатися, якщо виграв нагороду за знання Біблії. Берті Вустер…

Я навіть не знаю, чи зазнавав я колись сильнішого шоку. Я вважав, що тепер, коли його промову обірвали, Ґассі, так би мовити, сховав ікла. Нахилити голову та відновити повільний рух до дверей було справою однієї миті.

— Берті Вустер отримав нагороду в школі, де ми вчилися разом, за знання Біблії, а ви ж знаєте, який він. Але ж, звісно, Берті махлював. Йому вдалося поцупити той трофей за знання Біблії, обійшовши кращих за нього завдяки такому грубому й нахабному шахрайству, з яким я ніколи до того не стикався в школі, хоч там такі речі досить звичайні. Якби його кишені, коли він входив до екзаменаційної кімнати, не були готові луснути від списків царів іудейських…

Далі я вже не чув. Мить по тому я вже виринув на світ Божий, а моя нога шукала стартер мого автомобіля.

Двигун загудів. Муфта зчеплення стала на своє місце. Я дав гудок і поїхав звідти.

Коли я заїжджав до стаєнь Брінклі Корт, а згодом непевною ходою прямував до своєї кімнати, щоб перевдягнутися в більш зручне вбрання, мої нерви досі тремтіли. Перевдягнувшись у піжаму, я ліг у ліжко та, либонь, заснув, бо наступне, що я пам'ятаю — біля мене стояв Дживс.