Розділ «- 17 -»

Тепер, коли його промову зупинили, мені здалося, що більше немає потреби для запланованого мною стратегічного відступу. Я не мав бажання піти, якщо в цьому не було потреби. Бо я ж казав Дживсові, що цей захід має бути цікавим, і саме так усе й було. Манери Ґассі були такі захопливі, що не хотілося нічого пропустити; за умови, що не буде особистих натяків. Тож я вирішив залишитися і почув мелодійне скрипіння — П.К. Первіс піднявся на сцену.

Чемпіон з правопису був зростом сто п'ять сантиметрів, його черевики скрипіли, в нього були рожеве обличчя та світле волосся. Ґассі поплескав його по голові. Схоже, йому сподобався цей хлопчик.

— Ти П.К. Первіс?

— Так, сер, так.

— Це чудовий світ, П.К, Первіс.

— Так, сер.

— О, то ти теж це помітив? Добре. А ти, бува, не одружений?

— Ні, сер.

— Одружися, П.К. Первіс, — щиро сказав Ґассі. — Це єдине життя… Гм, ось твоя книга. В ній якісь дурниці, судячи з вигляду титульної сторінки, але маємо що маємо, тепер вона твоя.

П.К. Первіс зі скрипом пішов звідти під спорадичні оплески, після яких настала досить напружена тиша. Було очевидно, що в шкільних колах Маркет Снодсбері Ґассі зачепив нову струну. Батьки переглядалися. Бородач мав вигляд чоловіка, який випив чашу отрути. А манери тітки Делії дуже ясно казали про те, що її останні сумніви розвіялися, і вирок винесено. Я бачив, як вона шепотіла до Бассет, яка сиділа праворуч від неї, а Бассет сумно кивала та була схожа на фею, яка зараз проллє сльозинку, додавши до Чумацького Шляху ще одну зірочку.

Ґассі після відходу П.К. Первіса занурився в якусь подобу сну; він стояв, роззявивши рот і засунувши руки в кишені. Раптом усвідомивши, що біля нього з'явився товстий хлопчик у штанцях до колін, він різко здригнувся.

— Привіт! — сказав він, опановуючи себе. — А ти хто?

— Це Р.В. Сметгерст, — сказав бородань.

— Що він тут робить? — підозріло запитав Ґассі.

— Ви вручаєте йому нагороду за малювання, містере Фінк-Ноттл.

Це, схоже, здалося Ґассі досить логічним поясненням. Його обличчя розслабилося.

— Так, авжеж… — сказав він. — Що ж, тримай, нахабо. Вже йдеш? — сказав він, бо хлопчина повернувся був, щоб піти.

— Так, сер.

— Зачекай-но, Р.В. Сметгерсте. Не так швидко. Перш ніж ти підеш, я хочу запитати в тебе дещо.

Але бородань узяв за мету дещо прискорити церемонію. Він увів Р.В. Сметгерста зі сцени, як викидайло, що був змушений вигнати з паба старого та шанованого клієнта, та покликав Дж. Дж. Сіммонса. Секунду по тому хлопець підвівся та пішов до сцени, і уявіть, які в мене були емоції, коли було проголошено, що він отримав нагороду за знання Біблії. Тобто, він один з нас.