Розділ «- 17 -»

— Окрім вас, — сказав Ґассі.

І наступної миті я на власні очі побачив, що саме Дживс мав на увазі, коли казав, що Ґассі «сміявся з усього серця». «З усього серця» — не те слово. Це було схоже на вибух.

— Ви його знали не так вже й добре, — казав Ґассі. — Ну то гаразд. Продовжуйте.

Але в бороданя скінчилися набої. Він стояв там принижений і я, придивившись до нього уважно, бачив, що він зараз був на перехресті. Я розумів його думки так чітко, неначе він шепотів їх мені на вухо. Йому хотілося сісти та відпочити, але його зупиняла думка про те, що якщо він так зробить, то має або дати Ґассі волю висловитися, або ж повестися так, ніби промова Фінк-Ноттла вже виголошена й одразу перейти до вручення призів.

До біса важко, звісно, приймати таке рішення не маючи часу на роздуми. Колись я читав у газеті про тих розумників, що намагалися розколоти атом, і головною їхньою проблемою було те, що вони не мали жодної гадки відносно того, що трапиться, якщо їм це вдасться. Можливо, все буде гаразд. А з іншого боку, може бути й негаразд. І, безсумнівно, почуватимешся дурнем, якщо розколовши атом раптово виявиш, що від твого будинку залишилося лише попелище, а самого тебе пошматувало.

Те саме було зараз і з цим бороданем. Не знаю, чи знав він про особливості стану Ґассі, але на цей час йому вже було очевидно, що він вляпався в якусь халепу. Попередній матч показав, що Ґассі має власне уявлення про те, як треба поводитися. Його попередніх втручань проникливим людям було достатньо, щоб зрозуміти, що на сцені найголовнішого заходу сезону була людина, яка, якщо її змусити виголосити промову, могла зробити це незабутнім.

А з іншого боку: посади його на ланцюг, накрий зеленою тканиною, і що далі? Церемонія завершиться приблизно на півгодини раніше.

Отже, бороданю потрібно було вирішити складну задачу, і якби його воля, я не знаю, чим би все скінчилося. Особисто я вважаю, що він би вибрав безпечний варіант. Але насправді справи вийшли з-під його контролю, бо саме цієї миті Ґассі потягнувся, злегка позіхнув, знову широко посміхнувся й наблизився до краю сцени.

— Промова, — привітно сказав він.

Потім випростався, зачепив великими пальцями краї жилета й зачекав, доки вщухнуть оплески.

Ждати довелося досить довго, бо аплодували йому завзято. Напевно, хлопчики з середньої школи Маркет Снодсбері не дуже часто натрапляли на чоловіка, якому ставало духу назвати їхнього директора йолопом, бо свою високу оцінку вони виявляли дуже відверто. Хоча Ґассі й був напідпитку, але з точки зору більшості присутніх він сидів на вершині світу.

— Хлопчики, — сказав Ґассі. — Тобто, леді, джентльмени та хлопчики, я вас довго не затримаю, але за такої нагоди вважаю за належне сказати кілька доброзичливих слів. Леді, хлопчики та джентльмени, ми всі з інтересом вислухали зауваження присутнього тут друга, який забув уранці поголитися… Я не знаю, як його звати, але ж він мого імені теж не знає… Фітц-Воттл — це ж треба було вигадати!.. Тож ми з ним квити… І нам усім шкода, що преподобний Як-його-звати помирає від фарингіту, але що поробиш, усі ми там будемо, але це не те, про що я хотів сказати. Я хотів сказати ось що… І я кажу це впевнено… Якщо коротко, то я радий бути тут з цієї чудової нагоди, і з великим задоволенням вручу нагороди, якими є ось ці гарні книжки, які ви бачите розкладеними на столі. Як каже Шекспір, є проповіді в книгах, є камені в потоках, або ж навпаки, тож ось, якщо коротко, і маєте.

Все йшло добре і мене це не дивувало. Дещо з його слів я не розумів, але кожному мало бути очевидно, що то добряча промова, і я дивувався, що та терапія, якої він зазнав, змогла зробити тупого онімілого Ґассі здатним на таку орацію. Це зайвий раз підтверджує те, що вам скаже будь-який член Парламенту — коли потрібне справжнє красномовство, без попереднього споживання не обійтися. Якщо не захмелів, то не виголосив.

— Джентльмени, — сказав Ґассі. — Тобто, леді та джентльмени та, звісно, хлопчики. Який чудовий цей світ! Чудовий світ, в якому всюди багацько щастя. Дозвольте мені розповісти вам невеличку історію. Двоє ірландців, Пет і Майк, ішли одного разу Бродвеєм і один сказав іншому: «Беґорра, перегони не завжди для прудких», а інший йому відповідає: «Фейс і гебоб[15], освіта — це не тільки брати, але й вкладати».

Мушу сказати, що як на мене, то гіршого анекдоту годі було й почути, і мене здивувало, що Дживс вважав доцільним згадати його в промові. Втім, коли я дорікнув йому за це пізніше, він сказав, що Ґассі суттєво змінив сюжет, тож це, напевно, все пояснює.

Як би там не було, саме таким був цей жарт у промові Ґассі, і те, що він був зустрітий досить щирим сміхом, допоможе вам зрозуміти, яких вершин сягнула на ту мить популярність Ґассі серед слухачів. Так, були бородань на сцені та невеличка частина другого ряду, які бажали, щоб цей оратор уже завершив свою промову та сів на місце, але більша частина аудиторії була дуже задоволена.

Почулися оплески, і хтось крикнув:

— Правильно!

— Так, — сказав Ґассі, — це чудовий світ. Небо синє, птахи співають, усюди оптимізм. І чом ні, хлопчики, леді та джентльмени? Я щасливий, ви щасливі, ми всі щасливі, навіть найгірший з ірландців, що йдуть Бродвеєм. Втім, як я вже сказав, їх було двоє, Пет і Майк, один з них брав, інший давав. Я хочу, щоб ви, хлопчики, взяли в мене трохи часу, щоб триразовим «ура» привітати цей чудовий світ. Нумо, усі разом!

Коли штукатурка припинила сипатися зі стелі, а пил осів, він продовжив: