Розділ шостий «Тебе не буде на Керосі…»

— Крутими бувають стежки кохання. — Джо насилу відкрив очі і винувато посміхнувся. — Тепер ти повинен сказати щось зовсім незвичайне, Бен, бо інакше, я ляжу на твоєму службовому дивані клубочком і засну. За останні три дні я спав у сумі п’ять годин.

— То страшна річ жадоба прибутку! — Паркер розвів руками. — Ти платиш за свої забаганки, як інші платять за свої. Але послухай: отож, екс-дружина професора Лі, який тоді ще не був професором, а тільки талановитим молодим ученим, зломлена своїм життєвим досвідом, вирішила покінчити з собою. Але перш ніж вчинити самогубство, написала довгий лист до свого колишнього чоловіка, заповідаючи йому не менше і не більше, а тільки опіку над дитиною того другого чоловіка, з яким від нього втекла.

— І Лі взяв малюка до себе, так? — Алекс трохи пожвавішав. — Жінки мають в таких справах непомильний інстинкт. Якби вона не була впевнена, що наш професор є людиною з голубиним серцем, не вчинила б самогубства. Очевидно, мала абсолютну певність, що Лі все ще любить її і заопікується дитиною.

— Найправдоподібніше, так. Професор і справді взяв малюка до себе. І все було б прекрасно, якби не мелодраматичний збіг обставин. Справжній батько хлопця, який багато років пропадав невідомо де, з’явився нарешті в Англії і розпочав пошуки. Повернувся дуже багатим, постарілим і повним бажанням виправити вчинене колись зло. Тоді хлопець, який був уже студентом університету, про все дізнався. Професор Лі ніколи не говорив йому, що він батько, бо вважав це нечесним. Молодий чоловік до моменту появи свого нікчемного творця був впевненим, що його батьки загинули в катастрофі, а Лі являється родичем його мами. Дійшло до відвертої розмови між трьома зацікавленими сторонами. Хлопець, довідавшись про самогубство своєї мами, відмовився контактувати з батьком. Не пробачив йому і не хотів його знати. Нарешті, два роки тому батько помер, записавши синові весь свій маєток. Тоді молодий чоловік, що був уже зрілим і почав багатообіцяючу наукову кар’єру, вирішив прийняти спадок. Другі родичі померлого не могли зрозуміти, чому він залишив весь спадок синові, що не хотів його знати, і почали секретну перевірку. Певно сподівалися, що вийдуть на щось незаконне. Один з родичів був досить впливовою особою, тому справа попала до нас. Але вона виявилася найчистішою в світі. Були документи, було свідоцтво про шлюб батьків, свідоцтво про народження, одним словом — справа закінчилася на самому початку. Ніхто не хотів починати сімейний скандал, не маючи шансів на перемогу.

— А той молодий чоловік називається Роберт Гордон, так? — сказав Алекс. — Я впізнав його. Кароліна навіть не згадувала, що він був вихованцем професора. Може вона про це не знає? Але чи можливо, щоб вона цього не знала? Але, але… — Джо з недовірою покрутив головою.

— В Англії все можливо. — Паркер посміхнувся. — Наскільки нам відомо, той молодий чоловік, вже будучи студентом, жив сам. Можливо, твій професор хотів, щоб він якнайшвидше став самостійним. А може хлопець був подібним до своєї мами, і щоденні зустрічі з ним ятрили старі рани. Знаєш, як воно буває…

— Знаю. — Алекс тяжко встав з крісла. — Бувай здоровий, Бен. Коли повернуся, я дам тобі знати.

— Бувай здоровий, Джо.

Алекс вийшов. І хоча та справа не повинна була його цікавити, він думав про Роберта Гордона і його діккенсовські зв’язки з професором Лі. Які скритні люди живуть у нього на батьківщині. Це справді дивовижно. Джо добре знав Кароліну. Якби вона знала що-небудь про цю справу, вона б йому розказала.

Пізніше Джо перестав думати про професора Лі і його молодих співробітників. В літаку він спав мертвим сном і пробудився за кілька хвилин перед посадкою в Афінах.

Було раннє надвечір’я. Над землею ні хмаринки. Сонце над горизонтом освітлювало червоним промінням гряду білих гір.

— Прошу перестати курити і застібнути ремені безпеки, — сказав репродуктор над входом до кабіни пілотів. — Літак заходить на посадку.

Джо загасив сигарету, але не застібнув ременів безпеки. Внизу промайнуло невеличке містечко, потім ще одне, пізніше під крилом блиснуло море, гладеньке, як ставок, навіть не покрите брижами. Острів. Кусок лісистого суходолу. Знову море. Літак, знижуючись, робив поворот. Знов острів.

— Саламін, — сказав сам собі Джо. — Ми вже на місці.

Був у Греції.