— Власне! Наш моряк Перімос вживає для своєї богині імена, яких попросту не міг знати, бо вони були забуті уже тисячу років. Перімос міг би випадково знати одне з них Але відтворення повного титулу Богині Лабіринту вимагало би від нього проведення сучасних археологічних досліджень і розкопок, які були виконані тільки в двадцятому сторіччі. В час, коли писався цей папірус, крітські міста уже тисячу років лежали в руїнах!
— Ти хочеш сказати, що якщо Перімос знав назви, яких він не міг знати, то це є найкращим доказом того, що його сповідь про острівець Керос є правдивою і очевидною, й справді її переказували в його родині з покоління в покоління?
— Так, я вважаю це сильним і незаперечним науковим доказом, — впевнено сказала Кароліна, — поскільки той чоловік не мав абсолютно ніякої можливості довідатися про імена Богині якимось іншим чином. Бачиш, на рисунку жінка тримає на витягнутих руках двох вужів? На всій території крітської цивілізації шанували богиню, яку зображали в такий спосіб. Перімос міг випадково натрапити на таку статуетку, але він не міг би знати, кого вона зображає, якби не володів успадкованою інформацією.
Алекс підняв брови.
— Хвилинку. Кого би не зображувала ця мила статуетка, лабіринт знаходився все-таки на Кріті, а не на якомусь маленькому острівці, чи не так?
— Джо, а що ми знаємо про Кріт і крітян? Ми розкопали їхні міста, знаємо їхні живопис і кераміку, нам відомо, як вони одягалися, як будували, можемо навіть здогадуватися, що вони їли і які в них були розваги. Але ми абсолютно не знаємо історії Кріту, тому що не вміємо читати лінійне письмо А, котрим писав цей народ. До нинішнього дня воно для нас незрозуміле.
— Але навіть якщо б виявилося, що той Перімос писав правду і ви знайдете Керос, а на ньому таємничий храм Богині Лабіринту, він може виявитися попросту одним з провінційних культових осередків, який зумів зберегтися по причині його віддаленості від великих центрів, здобутих і освоєних греками. Острівець, до якого важко було пристати, і який навіть здалеку виглядав безлюдним і безводним, про що можемо судити з тексту папіруса, де написано, що на острові не було рослинності, не міг притягати людей. Таких святинь могло бути багато. Звичайно, папірус дуже цікавий, але я не бачу причин трактувати його як винятково важливий документ.
— А я бачу, — спокійно відповіла Кароліна. — Якщо Керос залишився неушкодженим, і якщо на ньому справді існувала святиня Богині Лабіринту, а рід жерців на протязі тисячі років таємно відвідував те місце для жертвоприношень, ми можемо зробити там сенсаційні відкриття! Можна припускати, що ці жерці, складаючи жертви цілих тисячу років, залишили письмові сліди свого існування. Звичай підписувати пожертвування богам був широко розповсюджений у Греції. Зрештою, Перімос, котрий сам ніколи не був на Керосі, зумів намалювати Богиню Лабіринту так, як її зображували крітяни. Дуже імовірно, що в його роді передавалося вміння писати і значення символів богині. В ситуації, коли люди, що розмовляють від давна по-грецьки, відвідують храм богині, оточеної символами і письмом догрецьким, може віднайтися білінгва, двомовний текст на якійсь табличці, статуетці, на стіні чи ще де-небудь. А то вже був би той словник, про який молиться вся крітська археологія. Розумієш?
— Розумію, — сказав Джо. — То все дуже можливе, хоч шанси, якщо зважити на тисячі років, що минули, дуже невеликі. Але навіть якщо ви і не знайдете ніякого двомовного тексту, саме відкриття таємного храму Богині Лабіринту по вказівках документу, якому 2300 років, вже буде сенсацією всесвітнього масштабу.
— Я свищу на сенсації світового масштабу! — Кароліна нахмурила брови. — Важливе лиш одне: яка користь з цього буде для науки. Слухай мене уважно, Джо. Те, що я зараз скажу, може здаватися фантастикою. Мова йде про історію знаменитого лабіринту, побудованого Дедалом. Коли світ дізнався про знахідки Епанса, котрий першим відкрив для сучасників залишки крітської цивілізації, а пізніше доказав, що столицею крітської держави був Кнос, якось стало ходячої істиною, що відкопаний ним королівський палац з сотнями коридорів, кімнат, залів і двориків і був тим лабіринтом, в якому повинен був заблудитися кожен пришелець. Але це зовсім не означає, що так воно і було.
— Ти хочеш сказати, що кноський палац не був цим міфічним лабіринтом?
— Так. Власне це я хочу сказати.
— Але чому?
— Ця думка появилася в мене ще кілька років тому, коли я прочитала перші розшифровані таблички з лінійним письмом Б, де крітяни називають свою богиню Богинею Лабіринту.
Раптово замовкла, потім подивилася на Алекса і засміялася.
— Ну, славний детективе! Я чекаю на твій коментар.
— Ти хочеш сказати, що поскільки вони самі писали про неї, як про Богиню Лабіринту, то повинен був існувати справжній лабіринт, а не королівський палац, що був просто комплексом жилих будинків, арсеналів і крамниць. Чужі могли називати його лабіринтом, але трудно повірити, щоб жителі міста чи палацу могли так про нього говорити, бо для них він ніколи не був таємницею. Не назвали би свою богиню Богинею Лабіринту лиш тому, що в королівському палаці було багато кімнат і коридорів. Я правильно мислю?
— Ну, звичайно! Звідси висновки: ні в Кносі, ні в будь-якому іншому місці на території крітської цивілізації не відкрито нічого, що нагадувало би той міфічний лабіринт. Очевидно, що лабіринт не обов’язково повинен був знаходитися на острові Кріт. Крітське царство було морською державою і панувало над усією східною частиною Середземного моря. Без найменших коливань крітяни могли вибрати за центральний пункт культу який-небудь острів чи острівець на відстані сотень миль від головного острова, будучи певними, що ніхто не наважиться пограбувати їх святиню. А якщо сюди додати труднощі, що їх описує Перімос, справа стає ще більш правдоподібною. Ти можеш запитати, чи хотів би великий і багатий народ мати головний храм свого божества далеко від свого місцепроживання. В тій частині світу такі речі зустрічаються досить часто. От хоча б греки: хоч Афіни і Спарта довгий час були наймогутнішими державами Греції, деякі великі культові центри греків були розташовані на значній відстані від обох тих міст, а багато з них знаходилися взагалі в місцях безлюдних або на островах. Складається таке враження, що то був навіть освячений звичай, так, ніби греки хотіли, аби їх боги жили спокійно, далеко від гаму торгових площ, воєн і безпорядків… — Кароліна зробила паузу. — Тому існує імовірність, хоч то дуже, дуже, дуже маленька імовірність, що оцей відкопаний, наполовину знищений фрагмент могильного папірусу вкаже нам, де знаходиться одне з найзнаменитіших місць стародавнього світу: лабіринт царя Міноса…
Вони помовчали деякий час, нарешті Алекс весело засміявся. Спати йому вже не хотілося.
— Ну, добре, — сказав він, заспокоюючись. — Залишається ще тільки одне запитання: де знаходиться острів Керос?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Пробудження Богині Лабіринту» автора Джо Алекс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ другий «Ніхто там не помер й ніхто не народився»“ на сторінці 4. Приємного читання.