Розділ другий «Ніхто там не помер й ніхто не народився»

— Про те, що ти цікавишся цими справами.

— Я не цікавлюсь цими справами, якщо ти маєш на увазі егейську цивілізацію Мене абсолютно не цікавлять крітяни, і я був би дуже щасливим, якби ти, нарешті, вийшла за мене заміж і зайнялася, наприклад, домашнім господарством. Але якщо ти не збираєшся цього зробити, прочитай мені той папірус, а потім я тебе попрошу заварити мені ще одну чашечку кави.

— Одержиш цілу плантацію кави, Джо, але спочатку вислухай все, що я хочу тобі сказати. — І по миті вагання додала: — Я припускала, що ти можеш мені знадобитися. Це здається неможливим, — вона доторкнулася до папіруса, — але не може бути й найменшого сумніву щодо автентичності цього документу. Ти не спеціаліст в цій області, але коли я розкажу тобі, про що йдеться, ти будеш так же здивований, як і я. Цьому папірусові приблизно дві тисячі триста років, а знайдено його в минулому році в Єгипті, серед руїн приморського поселення на границі дельти Нілу і пустелі. Місце було сухе, але не настільки, як хотілося б. Це чудо, що папірус уцілів, хай навіть частково. Його привезли до Англії разом з великою партією інших, а пізніше, зовсім випадково, один з молодих палеографів, мій знайомий з часів навчання, саме з нього почав підготовку збору до розшифрування. Як бачиш, текст в кількох місцях так затертий, що я мусила скористатися ультрафіолетовими променями, щоб віднайти слід каламу, тобто тростини, якою був написаний. Але про деталі я розкажу тобі пізніше. Спочатку прочитаю текст. Це мій переклад на англійську мову, може й недосконалий, зате точний. Слухай:

Ніхто там не помер й ніхто не народився.

Ніхто із смертних не рискне сапою

Землі святої Кероса діткнутись,

Ні щоб рослини тут росли зелені,

Ні щоб руду із-під землі добути,

Допитливістю ж хто, а чи користю гнаний

Як дик між скал вгризається у землю,

І мутить сон Богині Лабіринту,

Впаде в безодню, з ним — його наймення.

Зупинилася. Джо без слова кивнув головою, понукаючи її читати далі.

— В цьому місці, — сказала Кароліна, — поетичний текст закінчується. Далі написано тією ж рукою:

Ці старі слова про Матір переписав з глиняної таблички я, Перімос, моряк, що все життя прожив на морі, але Керос бачив лиш раз, пливучи до Візантія з пшеницею і амфорами. Я побачив острів, але не повернув до нього свій корабель, а обплив його навколо, віддаючи шану горам. Надійшла ніч. Мої люди поснули, а я став біля стерна. Зірка моряків була переді мною, за мною і знов переді мною, коли я склав Богині жертву, ллючи в море вино і сиплячи на хвилі пшеницю. Я не розбудив жодного з моїх людей, і ніхто не бачив, що я роблю, поки корабель не скерував свого дзьобу до зірки. А не будив я нікого, щоб жоден з них, якщо знов побачить Керос, не захотів пристати до острова і тим мутити сон Богині Лабіринту. Останнім там був мій прадід, а перед ним його батько і батько його батька, а перед ними інші з мого роду. Мій прадід помер не залишивши сина. Від того дня Богиня не має жерця. Моя мама, дочка його дочки все знала, і від неї я знав про Богиню. У мене нема ні братів, ні синів, щоб їм усе розказати. Мої дні проминають. Все, що я тут написав, я написав, щоб Богиня знала, коли я зійду в безодню, що я склав жертву. Цей сувій, запечатаний моєю печаткою, буде покладений в мою домовину; я накажу вложити його в мою праву руку, щоби я міг віддати його Богині, коли побачу її, зійшовши. І не залишиться більше живої людини, яка би знала, що вона є там, в лабіринті. Коли мимо будуть плисти кораблі, вони попливуть далі, обминаючи острів. На ньому немає пристані, на ньому нічого не родить. А навіть якщо когось викине на неприступні скелі і йому вдасться вийти живим на берег — не знайде її, а якщо спробує, то впаде в безодню, а з ним його наймення. Заснула Потнія, як засинають люди, і розбудиться для своєї слави, коли прийде час.

Кароліна замовкла і дуже обережно поклала папірус на столик.

— Нижче є той рисунок і підпис, котрий ти вже прочитав, — додала вона тихо. Встала з крісла, підійшла до вікна і деякий час стояла з закритими очима, притулившись чолом до шибки, а тоді різко повернулася. — Якщо хочеш знати, яке то має значення, подумай про одне: крітяни побудували свою морську державу п’ять тисяч років тому. Та держава існувала дуже довго і загинула остаточно три тисячі п’ятьсот років тому. Пропало все: міста, організація держави, боги, загинула мова. Залишилися тільки незначні сліди в легендах греків, котрі знищили ту державу. І ось в той час, коли вже й грецький світ наближався до свого кінця, в одному з поселень, яке лежало на окраїні грецької ойкумени, потомок колоністів, помираючи, пише, що його прадід був жерцем Богині Лабіринту, культ якої зник щонайменше за тисячу років до його народження. Наш папірус досконало описує Атану, Потнію, Богиню Голубів, Вітрів і Лабіринту, головне крітське божество. Мало того, в папірусі вказується, що храм Богині знаходиться не на Кріті, а в недоступному місці, на малому безлюдному острові, так захований, що не вдасться його відшукати. Це значить, що той храм, який на протязі тисячоліть так і не знайшли греки, котрі дослідили всі острови і острівці того регіону Середземного моря, може існувати і далі!

Джо з недовірою покивав головою.

— То ще не все! — Кароліна швидко затулила долонею йому рот. — Тисячу років по падінні крітського царства грек Фукідід писав: «Першим, як часто чуємо, флот мав Мінос. Володів майже всім морем, яке ми звемо тепер Еллінським, його влада поширювалася і на Циклади…» Отже «як часто чуємо» значить, що в переказах греків збереглися спогади про війну з Крітом, а ім’я Міноса так довго залишалося в людській пам’яті тому, що це було ім’я царя, який справді існував. Він був ворогом грецьких племен, що прибули з глибини континенту і, осівши на морському побережжі, попали під його ярмо. З ярма того старалися звільнитися так успішно, що знищили цілу величезну державу свого гонителя, і їм відкрилася дорога через море, яка допровадила їх до повної колонізації островів і побережжя Малої Азії, Але я відхиляюся від теми. Легенд про боротьбу з Крітом є декілька і всі вони мають велике наукове значення. Перша — про лабіринт, вибудований Дедалом для царя Міноса, котрий хотів заховати там сина своєї дружини Мінотавра — напівчоловіка, напівбика. З археологічних розкопок знаємо, що на Кріті вшановували бика. Можливо йому складали криваві жертви з полонених і грецьких заложників, звідси й переказ, що Мінотавр поїдав людей. Друга легенда про грека Тесея і крітську царівну Аріадну відноситься уже, очевидно, до штурму греками Кріту. Тесей прибуває на острів, зачаровує Аріадну, входить в лабіринт, вбиває Мінотавра і жениться з царівною. Найбільш правдоподібно, що Тесей був вождем грецького війська, яке знищило столицю Міноса і зруйнувало статую ненависного бика. Аріадна могла її справді бути крітською царівною, яку переможець взяв за дружину, щоби зміцнити зв’язки з переможеним народом, культурний рівень якого був набагато вищий, ніж у переможців, 3 цього часу на острові запанувала грецька мова. З геніальних досліджень Вентріса ми знаємо, що крітське лінійне письмо Б треба читати по-грецьки, хоч воно дуже подібне до більш раннього лінійного письма А, яке ми й досі не вміємо читати і яке служило самим крітянам, що говорили зовсім іншою мовою. Але греки не зуміли тоді перейняти всіх скарбів крітської культури, а може пізніше вторгнення нових грецьких племен, більш примітивних, знищило також і ту нову греко-крітську державу? У всякому разі, письменність гине, і через двісті років після завоювання Кріту греки не мають свого письма, і лиш значно пізніше вони запозичають нову абетку — фінікійську, — аби створити те, що ми сьогодні називаємо грецькою абеткою… З розкопок на території колишньої крітської цивілізації ми знаємо, що головним божеством там була Богиня Лабіринту, яка була одночасно Богинею Вітрів і Богинею Голубів. Знана вона під іменем Атана. Пізніша Афіна є, очевидно, божеством, догрецьким і була успадкована греками. Та греки ніколи не вшановували Богиню Лабіринту, хоч у них була богиня підземного світу Персефона, а Гадес є місцем, до якого дістатися не легше, ніж до Лабіринту.

— Але наш моряк Перімос… — пробурмотів Джо.