Розділ «21»

Здавалося, ніби я його грабую і забираю те, що належить йому.

— Дуже добре, — сказав він неохоче, — щоб винести коштовності з сейфу і надійно спакувати, знадобиться час. Може, у вас у місті є ще якісь справи…

— Немає жодних, — перервав його я. — Я почекаю тут і заберу їх із собою.

Він зрозумів, що тягнути час безглуздо і, пославши по клерка, наказав, щоб принесли коштовності.

Я взяв із собою плетений кошик, який, на щастя, був достатньо великим, щоб вмістити всю колекцію — вдома ми возили в ньому капусту, і містер Коуч перелякано мружився щоразу, як клав туди наступний дорогоцінний пакунок.

— Містере Ешлі, — сказав він, — було б набагато краще, якби я надіслав пакунки вам додому належним чином. У нас є брогам[13], власне банківський, який більше підходить для таких справ.

Так, подумав я, і що б тоді люди сказали. Банківський брогам прямує до резиденції містера Ешлі, а всередині управитель у циліндрі. Краще вже в догкарті з кошиком для овочів.

— Усе в порядку, містере Коуче, — сказав я, — я впораюся й сам.

Хитаючись із кошиком на плечі, тріумфуючи, я вийшов із банку і наткнувся прямісінько на місіс Пескоу з доньками по обидва боки.

— Боже милостивий, містере Ешлі, — мовила вона, — здається, ви добряче навантажилися.

Тримаючи кошик однією рукою, я ефектно зняв капелюха.

— Ви зустріли мене в скрутні деньки, — сказав я їй. — Я впав так низько, що мушу сам продавати капусту містерові Коучеві і його клеркам. Полагодивши дах у будинку, я майже збанкрутів, тож тепер доводиться їздити по всьому місту з власною продукцією.

Вона витріщилася на мене, роззявивши рота, а в її доньок ледь очі на лоба не повилазили.

— На жаль, — сказав я, — ось цей от кошик я маю віднести іншому клієнтові. Інакше я б із задоволенням продав вам трохи моркви. Та на майбутнє, як вам знадобляться овочі, звертайтеся.

Я пішов до свого догкарта і, доки вкладав у нього кошик та сідав сам, узявши до рук віжки (грум сів поруч), бачив, як вона все ще стоїть на розі вулиці, приголомшена, не в змозі відвести погляду. Тепер історія складеться інакше — Філіп Ешлі був не тільки диваком, п’яницею та не сповна розуму, а ще й жебракував, торгуючи овочами.

Ми під’їхали довгою алеєю від Чотирьох Доріг, і, доки хлопець розпрягав догкарт, я увійшов до будинку чорним ходом — слуги саме обідали, — піднявся їхніми сходами і навшпиньки проскочив до своєї кімнати. Потім заховав кошик для овочів у шафі і спустився на ленч.

Рейнальді заплющив би очі та здригнувся. Я самотужки знищив цілий пиріг і запив його великим кухлем елю.

Рейчел була тут до мене — лишила записку — і, вирішивши, що я не повернуся, піднялася до своєї кімнати. Цього разу я не жалкував, що її нема поруч. Інакше б моя втіха надто легко читалася на обличчі.

Не встиг я поїсти, як знову був у дорозі, цього разу верхи, прямуючи в Пелін. У моїй кишені надійно зберігався документ, який, як і було обіцяно, спеціальним кур’єром мені надіслав мій юрист, містер Тьюїн. Також у мене з собою був заповіт. Розмова, яка на мене чекала, не викликала такого захвату, як та, що сталася вранці. Проте однаково я почувався безстрашним.

Мій хрещений батько був удома, в своєму кабінеті.