Розділ «45»

Пол глянув на неї.

— На дозвіл Гільдії на висадку. Тих, хто висадиться без згоди Гільдії, вони залишать на Арракісі довіку.

— Гільдія нас захищає? — запитала Джессіка.

— Захищає нас? Гільдія сама все влаштувала, поширюючи чутки про наші дії і знизивши тарифи на перевезення до рівня, коли навіть найбідніші з Домів змогли прибути сюди й вичікувати, щоб уполювати нас.

Джессіку вразили гіркі нотки в його голосі. Вона не сумнівалася в його словах — вони випромінювали ту саму впевненість, яку вона бачила в синові тієї ночі, коли він відкрив шлях майбутнього, що привів їх до фрименів.

Пол глибоко вдихнув.

— Мамо, ти повинна змінити для нас певну кількість Води. Нам потрібен каталізатор. Чані, відряди розвідників… хай знайдуть премеланжеві маси. Знаєте, що станеться, коли ми виллємо трохи Води Життя на премеланжеві маси?

Джессіка зважила його слова, раптово осягнувши їхній зміст.

— Поле! — видихнула вона.

— Вода Смерті, — підтвердив син. — Почнеться ланцюгова реакція. — Він указав на підлогу. — Смерть пошириться між маленькими творцями, знищуючи вектор циклу життя, який пов’язує прянощі з творцями. А без прянощів чи без творця — Арракіс перетвориться на справжню пустелю.

Чані приклала руку до рота, шокована холодною тишею, що запала після того, як таке блюзнірство зірвалося з уст Пола.

— Справжню владу над річчю має той, хто може її знищити, — сказав Пол. — Ми можемо знищити прянощі.

— Але що зупиняє Гільдію?

— Вони шукають мене, — сказав Пол. — Подумай про це! Найкращі лоцмани Гільдії, люди, які можуть стрибати крізь час, щоб розрахувати найбезпечніший курс найшвидшого гайлайнера, усі вони шукають мене… й не можуть знайти. О, як тремтять вони! Вони знають, що їхній секрет тут, у мене. — Пол розвів у боки складені чашечками руки. — Без прянощів вони сліпі.

До Чані повернувся дар мови.

— Ти кажеш так, наче бачиш теперішнє!

Пол відкинувся назад, шукаючи в теперішньому, що розкинулося перед ним, кордони, які б розширялися в майбутнє та минуле. Подароване прянощами осяяння стало тьмяніти, і йому було важко втримати картину світу перед очима.

— Ідіть і робіть те, що я наказав, — сказав Пол. — Майбутнє для Гільдії таке ж тьмяне, як і для мене. Лінії бачення звужуються. Усе фокусується тут, де лежать прянощі… куди раніше вони не наважувалися втручатися… бо втручання означало б утрату того, що їм потрібне. Але тепер вони у відчаї. Усі шляхи ведуть у пітьму.