Доки вони їхали, Стілґар розглядав Пола, і юнак збагнув: вождь сприймає цю мить крізь призму того дня, коли він сам став на чолі січі Табр, а тоді прийняв владу на Раді Старшин після смерті Лієта-Кайнса.
«Він чув звіти про неспокій серед юних фрименів», — подумав Пол.
— Хочеш зібрати старшин? — запитав Стілґар.
У юнаків із загону зблиснули очі. Воїни хиталися і спостерігали. А ще Пол зауважив неспокій на обличчі Чані, коли вона переводила погляд зі свого дядька Стілґара на Пола-Муад’Діба, свого чоловіка.
— Ти не вгадаєш, чого я хочу, — сказав Пол.
А сам подумав: «Не можна відступати. Я маю контролювати цих людей».
— Сьогодні ти мудір піщаної гонитви, — у голосі Стілґара бриніла крижана офіційність. — Як ти скористаєшся цієї владою?
«Нам потрібен час, щоб відпочити й розважливо поміркувати», — подумав Пол.
— Ми підемо на південь, — сказав Пол.
— Навіть якщо я скажу, що, коли день хилитиметься до вечора, нам доведеться повернутися на північ?
— Ми підемо на південь, — повторив Пол.
Стілґар із підкресленою гідністю загорнувся в плащ.
— Бути Раді, — мовив він. — Я розішлю повідомлення.
«Він гадає, що я кину йому виклик, — подумав Пол. — І знає, що не вистоїть проти мене».
Пол повернувся на південь, відчуваючи вітер, що бив по неприкритих щоках. Він міркував про необхідності, втілені в його рішення.
«Вони й гадки не мають, як це», — подумав він.
Але він знав, що не може дозволити жодним міркуванням змінювати свої дії. Він мав дотримуватися центральної лінії бурі часу, що бовваніла перед ним у майбутньому. Настане мить, коли йому доведеться приборкувати стихію, але вдасться зробити це тільки тоді, коли він опиниться біля її епіцентру.
«Я не кидатиму йому виклик, якщо це можливо, — міркував він. — Якщо існує інший спосіб відвернути джигад…»
— Ми зупинимося для вечері та молитви в Печері Птахів під хребтом Хаббанія, — сказав Стілґар. Одним гаком він учепився в шкіру хробака, щоб не впасти від його хитання, а тоді вказав на низьку скелясту стіну, що здіймалася над пустелею.
Пол уважно роздивився скелю й величні прожилки каменю, що перетинали її, неначе хвилі. Ні зелень, ні квіти не пом’якшували цей суворий краєвид. Далі простягався шлях до південної пустелі — гонитва, що мала тривати десять днів і ночей: швидше творців рухатися не змусиш.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дюна» автора Френк Герберт на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „42“ на сторінці 4. Приємного читання.