TextBook — Не намагайся мене образити, дитино. Я знаю своє місце.
— Аліє, що ти накоїла цього разу? — запитала Джессіка.
Відповіла Хара:
— Вона сьогодні не тільки відмовилася гратися з іншими дітьми, але й улізла, куди…
— Я сховалася за драпіруванням і спостерігала за народженням дитини Субаї, — заговорила Алія. — Це хлопчик. Він усе плакав, плакав, плакав. Оце так міцні в нього легені. Коли він вже наплакався…
— Вона підійшла й доторкнулася до нього, — перебила дівчинку Хара, — і він припинив плакати. Усі знають, що фрименське дитя, якщо воно на січі, має вдосталь виплакатися під час народження, бо більше не повинне буде плакати, аби не видати нас під час харджу.
— Він удосталь наплакався, — сказала Алія. — Я просто хотіла відчути його іскру, його життя. От і все. І коли він також відчув мене, то перехотів плакати.
— Це лише примножить пересуди серед людей, — вигукнула Хара.
— Хлопчик Субаї здоровий? — запитала Джессіка. Вона бачила, що Хару щось сильно тривожить, і хотіла зрозуміти, що саме.
— Усі матері кажуть, що здоровий, — відповіла Хара. — Вони знають, що Алія не нашкодила хлопчикові. Вони не сердилися, що Алія до нього доторкнулася. Карапуз миттєво сів і світився від щастя. Тут інше… — Хара знизала плечима.
— Уся справа в дивності моєї дочки, так? — запитала Джессіка — У тому, що вона говорить про речі з давноминулих днів, яких дитина її віку просто не може знати.
— Звідки вона знає, як виглядала дитина з Бели Теґейзе? — вимогливо запитала Хара.
— Але ж він схожий! — вигукнула Алія. — Хлопчик Субаї точнісінько такий, як син Міти, що народився перед самим відбуттям.
— Аліє! — прикрикнула Джессіка. — Попереджаю тебе!
— Але ж, мамо, я бачила, і це правда й…
Джессіка похитала головою, помітивши ознаки стурбованості на обличчі Хари. «Кого я породила? — спитала себе Джессіка. — Дочку, яка з народження знала все, що знала я… і навіть більше: усе, що відкрили перед нею в коридорах часу Превелебні Матері всередині мене».
— Питання не тільки в тому, що вона говорить, — сказала Хара. — Є ж іще її вправи: сяде собі та й витріщиться на скелю, тільки м’язик біля носа й ворухнеться або на пальці, або…
— Це тренування Бене Ґессерит, — відказала Джессіка. — Ти знаєш про це, Харо. Ти ж не станеш відмовляти моїй дочці в її спадку?
— Превелебна Матір, вам відомо, що ці штуки нічого для мене не означають, — відповіла Хара. — То все люди з їхніми пересудами. Я відчуваю в них небезпеку. Вони кажуть, що твоя донька — демон і що інші діти відмовляються з нею гратися, що вона…
— У неї мало спільного з іншими дітьми, — сказала на те Джессіка. — Але вона не демон. Просто…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дюна» автора Френк Герберт на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „41“ на сторінці 3. Приємного читання.