Розділ «39»

— Граф Фенрінґ! — випалив Барон.

Хават замовк і, здивовано насупивши брови, поглянув на Барона.

— Що — граф Фенрінґ?

— Кілька років тому на день народження мого племінника, — відповів Барон, — цей імператорський жевжик… граф Фенрінґ… прибув як офіційний спостерігач. Він іще мав… ммм… укласти певну угоду між мною та Імператором.

— І?

— Я… ммм… під час однієї з наших із ним розмов, здається, обмовився, що хочу зробити з Арракіса планету-в’язницю. Фенрінґ…

— Повторіть дослівно, що ви йому сказали, — попросив Хават.

— Дослівно? Це було доволі давно й…

— Мілорде бароне, якщо ви хочете якнайповніше використовувати мої здібності, то маєте надавати адекватну інформацію. Цю розмову часом не записували?

Лице Барона потемніло від гніву.

— Ти такий самий поганець, як і Пітер. Я не люблю ці…

— Пітера більше з вами немає, мілорде, — сказав Хават. — До речі, про це: що трапилося з Пітером?

— Він став надто фамільярним — забагато від мене вимагав, — процідив Барон.

— Ви запевнили мене, що не легковажите корисними людьми, — промовив Хават. — Невже бажаєте марнувати мої здібності на погрози та виверти? Ми обговорювали сказане вами графові Фенрінґу.

Барон повільно опанував себе. «Настане час, — подумав він. — Я пригадаю йому його поведінку. Так. Пригадаю».

— Одну хвилину, — сказав Барон, повернувшись думками до тієї розмови у великій залі. Це допомогло йому уявити конус тиші, у якому вони стояли.

— Я сказав щось ніби, — промовив Барон, — Імператор точно знає, що кілька смертей завжди ідуть на користь справи. Я мав на увазі наші бойові втрати. Тоді заговорив щодо іншого можливого вирішення арракійської проблеми. Я сказав, що приклад імператорської планети-в’язниці надихнув мене зробити те саме.

— Відьмина кров, — прошипів Хават. — Що сказав на те Фенрінґ?

— Саме тоді він і почав розпитувати мене про тебе.

Хават відкинувся в кріслі й замислено склепив очі.